Температура займання

Температура займання – це найменша температура речовини або матеріалу, за якої вони виділяють пари або гази з такою інтенсивністю, що після їх підпалювання від зовнішнього джерела (іскри, відкритого полум’я) виникає стійке горіння, яке триває навіть після видалення джерела запалювання.

Це один із базових показників пожежовибухонебезпечності речовин і матеріалів, і саме стійкість горіння після прибирання джерела вогню відрізняє температуру займання від суміжних, але інших за суттю понять.

Чим температура займання відрізняється від схожих понять

Плутанина між трьома “температурними” показниками – найпоширеніша помилка навіть серед фахівців, тому варто зафіксувати різницю одразу:

Показник визначають лише для рідин, твердих речовин і пилу – для газів температуру займання не застосовують, там визначальними є концентраційні межі поширення полум’я та температура самозаймання.

Для більшості горючих рідин температура займання вища за температуру спалаху на 1–5 °C у леткіших продуктів і на 30–50 °C – у важких нафтопродуктів та мастил.

Нормативна база в Україні

Основний документ, що встановлює визначення, номенклатуру показників пожежовибухонебезпечності та методи їх визначення в Україні, – ДСТУ 8829:2019 “Пожежовибухонебезпечність речовин і матеріалів. Номенклатура показників і методи їхнього визначення. Класифікація”. Він набув чинності з 1 січня 2020 року, скасувавши застосування в Україні радянського ГОСТ 12.1.044-89.

Стандарт визначає температуру займання в пункті 6.3 та встановлює окремі методи її експериментального визначення:

• для рідин (розділ 7.7) – з використанням установки для визначення температури спалаху у відкритому тиглі за методом ДСТУ EN ISO 2592: після настання спалаху зразок продовжують нагрівати, і температурою займання вважають ту, за якої пари горять не менше 5 секунд після видалення пальника;
• для твердих речовин і матеріалів (розділ 7.8) – у спеціальній вертикальній печі з поданням зразка до газового пальника в діапазоні температур від 25 °C до 600 °C (метод незастосовний до металевих порошків).

Показник також використовують у ДСТУ 8829:2019 для класифікації речовин за групою горючості: рідину відносять до горючих за наявності визначеної температури займання; за її відсутності, але за наявності температури самозаймання, – до важкогорючих.