ДСТУ 3958:2015 Пожежна безпека. Газові вогнегасні речовини. Номенклатура показників якості. Загальні технічні вимоги і методи випробовування

Про що цей документ

ДСТУ 3958:2015 встановлює номенклатуру показників якості газових вогнегасних речовин (ГВР), які використовують у технічних засобах пожежогасіння, а також для флегматизування вибухонебезпечних газових сумішей. Документ визначає загальні технічні вимоги до цих речовин, правила їх транспортування та зберігання, методи випробовування, а також порядок поводження з ГВР під час зберігання, використовування, регенерування та утилізування.

Простими словами, стандарт дає відповідь на питання: якими показниками якості мають характеризуватися газові вогнегасні речовини (наприклад, ті, що застосовуються в системах газового пожежогасіння), як правильно ці показники визначати та перевіряти, і що робити з речовиною після завершення строку її придатності.

Документ поширюється на два типи ГВР – інертні розріджувачі (гасіння відбувається за рахунок зниження концентрації окисника) та інгібітори горіння (гасіння за рахунок хімічної взаємодії з активними радикалами полум’я).

Основні положення ДСТУ 3958:2015

Для кого обов’язковий

• Для підприємств-виробників газових вогнегасних речовин
• Для випробувальних лабораторій, які проводять оцінку якості ГВР
• Для організацій, що експлуатують технічні засоби пожежогасіння на основі газових вогнегасних речовин
• Обов’язкові вимоги щодо безпеки життя, здоров’я населення та охорони довкілля викладені в розділах 5, 6 та 12 документа

Технічні параметри (показники якості за таблицею 1)

• Зовнішній вигляд (для рідких і зріджених ГВР – відсутність осаду та каламуті)
• Мінімальна вогнегасна концентрація (МВК) для гасіння н-гептану, % (об.)
• Мінімальна вогнегасна концентрація для гасіння горючого газу, % (об.)
• Мінімальна флегматизувальна концентрація (МФК) для сумішей горючої речовини з повітрям, % (об.)
• Вміст основної речовини, нелеткий залишок, кислотність, вміст води – встановлюються нормативним документом (НД) на конкретну ГВР

Основні вимоги (коротко)

• Хімічні речовини-компоненти ГВР підлягають гігієнічному нормуванню до внесення їх у рецептуру
• ГВР за ступенем впливу на організм людини не повинні перевищувати IV клас небезпеки згідно з ГОСТ 12.1.007
• ГВР не повинні чинити канцерогенного, мутагенного, ембріотоксичного, гонадотоксичного і тератогенного впливу на організм людини
• Посудини з ГВР повинні мати обов’язкове маркування (назва, марка, номер партії, дата виготовлення, маса нетто/брутто, умови та термін зберігання тощо)
• Балони високого тиску, у яких зберігають ГВР, мають відповідати вимогам НПАОП 0.00-1.59-87 щодо посудин, які працюють під тиском
• ГВР приймають партіями; кожна партія супроводжується паспортом із результатами випробувань

Що важливо пам’ятати

• У разі потрапляння ГВР у повітря робочої зони необхідно якнайшвидше вжити заходів щодо припинення її витоку, залишити приміщення і ретельно його провітрити
• Особи, які регулярно працюють з ГВР, що належать до інгібіторів горіння, мають проходити періодичні медичні огляди не рідше ніж один раз на рік
• Під час термічного розкладу інгібіторів горіння внаслідок їхньої взаємодії з полум’ям утворюються оксид вуглецю, галогеноводні та інші шкідливі речовини
• Стандарт не поширюється на озоноруйнівні газові вогнегасні речовини у частині вимог безпеки та охорони довкілля (для них діють окремі міжнародні норми, зокрема Монреальський протокол).

Практичне застосування

Типові приклади використання:

• Виробники систем газового пожежогасіння – для підтвердження відповідності газових вогнегасних речовин (наприклад, діоксиду вуглецю, інертних газів, інгібіторів горіння) встановленим показникам якості перед постачанням споживачам
• Випробувальні лабораторії – для проведення приймально-здавальних, кваліфікаційних, періодичних, типових та сертифікаційних випробувань ГВР за визначеними методиками
• Експлуатуючі організації – для проведення періодичної перевірки якості (експлуатаційних випробувань) ГВР, що зберігаються в технічних засобах пожежогасіння, з метою визначення придатності до подальшого використання
• Проєктні організації – під час вибору газової вогнегасної речовини для стаціонарних систем газового пожежогасіння відповідно до ДСТУ EN 15004 та ДБН В.2.5-56

Приклад застосування ДСТУ 3958:2015

Наприклад, дата-центр використовує автоматичну систему газового пожежогасіння. Під час чергового технічного обслуговування з’ясовується, що гарантований термін зберігання газу в балонах закінчився. Замість того, щоб одразу списувати газ, власник об’єкта, керуючись ДСТУ 3958:2015, замовляє експлуатаційні випробування у спеціалізованій лабораторії.

Фахівці відбирають пробу газу, перевіряють його зовнішній вигляд, вміст води та інші показники. Якщо результати позитивні, термін експлуатації газу продовжується. Якщо ж речовина не відповідає нормам і не підлягає регенерації, її утилізують або знешкоджують відповідно до висновків санітарно-епідеміологічної експертизи.

Пов’язані документи

У тексті ДСТУ 3958:2015 є посилання на такі нормативні документи (основні з них):

• ДСТУ EN 15004 (усі частини) – Стаціонарні системи пожежогасіння. Системи газового пожежогасіння (частини 1–10, включно з описом конкретних вогнегасних речовин: FK-5-1-12, HFC 125, HFC 227ea, IG-01, IG-100, IG-55, IG-541). Перша частина стосується проєктування, монтування та технічного обслуговування – детальніше у огляді ДСТУ EN 15004-1:2014.
• ДСТУ 5092:2008 – Пожежна безпека. Вогнегасні речовини. Діоксид вуглецю
• ДСТУ ISO 6327:2004 – Аналіз газів. Визначення точки роси природних газів
• ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 – Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій
• ДБН В.2.5-56:2014 – Системи протипожежного захисту
• НПАОП 0.00-4.01-08, НПАОП 0.00-1.59-87, НПАОП 73.1-1.06-77 – норми охорони праці та інші правила, що стосуються даної теми
• Ряд стандартів серії ГОСТ (9293-74, 24614-81, 25828-83, 29173-91, 29193-91) та ISO (2718, 3363, 5789) – щодо відбору проб, визначення кислотності, нелеткого залишку тощо

Документів, на які посилається стандарт, багато – повний перелік із точними позначеннями наведено у Додатку А «Бібліографія». Для детального ознайомлення рекомендуємо переглянути повний текст документа.

Завантажити PDF