Температура спалаху – це найнижча температура горючої речовини, за якої над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від короткочасного впливу зовнішнього джерела запалювання (іскри чи відкритого полум’я).
Головна особливість цього фізичного явища: після спалаху стійке горіння взагалі не виникає – швидкість утворення нових парів недостатня для підтримки процесу, тому після видалення джерела запалювання горіння миттєво припиняється.
Саме температура спалаху є класифікаційним параметром для визначення категорій приміщень за вибухопожежною небезпекою (ДСТУ Б В.1.1-36:2016) – саме за цим показником визначають, чи належить рідина до легкозаймистих чи до горючих (що впливає на присвоєння приміщенню категорії А чи Б).
Методи визначення температури спалаху
Температуру спалаху визначають лабораторним шляхом у спеціальних приладах – тиглях. Показник залежить від методу випробування:
- У закритому тиглі: імітує умови закритого резервуара або непровітрюваного приміщення. Пари накопичуються швидше, тому температура спалаху завжди нижча. Саме цей показник використовується в пожежній безпеці для розрахунків.
- У відкритому тиглі: імітує розлив рідини на відкритому просторі, де пари змішуються з великими об’ємами повітря.
Показник визначають лише для рідин – для газів, твердих речовин і пилу температуру спалаху не застосовують.
За температурою спалаху горючі рідини поділяють на легкозаймисті (ЛЗР) – з температурою спалаху не більше ніж 61 °C у закритому тиглі або 66 °C у відкритому, та горючі (ГР) – з вищою температурою спалаху. Рідини з температурою спалаху не більше ніж 28 °C у закритому тиглі вважають особливо небезпечними.
Чим температура спалаху відрізняється від схожих понять
Плутанина між трьома “температурними” показниками – найпоширеніша помилка навіть серед фахівців, тому варто зафіксувати різницю одразу:
- Температура спалаху – це температура, за якої над поверхнею речовини утворюється пароповітряна суміш, здатна спалахнути від джерела запалювання, але стійке горіння при цьому не виникає: це короткочасний “спалах” без продовження горіння.
- Температура займання – це температура, за якої та ж пароповітряна суміш утворюється настільки інтенсивно, що після контакту з джерелом запалювання горіння не припиняється і триває щонайменше 5 секунд після видалення полум’я. Тобто ключова характеристика цього процесу полягає в тому, що після видалення джерела запалювання матеріал продовжує горіти самостійно.
- Температура самозаймання – горіння виникає взагалі без зовнішнього джерела запалювання, лише за рахунок нагрівання речовини до певної температури довкілля.
Нормативна база в Україні
Основний документ, що встановлює визначення, номенклатуру показників пожежовибухонебезпечності та методи їх визначення в Україні, – ДСТУ 8829:2019 “Пожежовибухонебезпечність речовин і матеріалів. Номенклатура показників і методи їхнього визначення. Класифікація”. Він набув чинності з 1 січня 2020 року, скасувавши застосування в Україні радянського ГОСТ 12.1.044-89.
Цей ДСТУ визначає температуру спалаху в пункті 6.2 та встановлює два методи її експериментального визначення:
- для випробування в закритому тиглі (розділ 7.5) – за методом ДСТУ ISO 2719, у діапазоні температур від мінус 15 °C до 360 °C;
- для випробування у відкритому тиглі (розділ 7.6) – за методом ДСТУ EN ISO 2592, у тому самому температурному діапазоні.
