Для власників бізнесу та відповідальних за пожежну безпеку навігація у світі стандартів часто перетворюється на квест. В Україні паралельно існують національні стандарти (ДСТУ), гармонізовані європейські норми (ДСТУ EN) та правила експлуатації (НАПБ).

Тож в цій статті зробимо огляд по актуальній нормативній базі і розберемо, який документ регулює купівлю вогнегасника, який – його розміщення в офісі, а який – технічне обслуговування.

Класифікація та загальні вимоги (ДСТУ вибір вогнегасника)

Перш ніж обирати вогнегасник за наведеними нижче стандартами, важливо розуміти, що саме горить (клас пожежі) – цьому присвячений окремий базовий документ, ДСТУ EN 2:2014, який визначає тип пожежі A, B, C, D та F.

Наступний крок, коли ви обираєте вогнегасник, зрозуміти, чи відповідає він сучасним вимогам якості та безпеки. За це відповідають стандарти, що регламентують його технічні характеристики.

Важливо: Якщо на корпусі вогнегасника немає посилання на ДСТУ EN 3-7 (або еквівалент), його сертифікація під сумнівом.

ДСТУ 9318:2025 – Вогнегасники для жорстких умов

Цей новий стандарт не скасовує дію звичного ДСТУ EN 3-7, а доповнює його. Повна назва документа – “Вогнегасники переносні водяні, водопінні та порошкові іскробезпечні для використання в середовищах з жорсткими умовами”.

У чому різниця? Цей документ регламентує вимоги виключно до вогнегасників для специфічних та небезпечних середовищ (наприклад, шахти, об’єкти з підвищеною вибухонебезпекою, хімічні виробництва з агресивною корозією).

Важливо: Якщо ваш об’єкт не належить до вибухонебезпечних або агресивних середовищ, ви, як і раніше, керуєтесь загальним стандартом ДСТУ EN 3-7.

→ [Детальний огляд ДСТУ 9318:2025]

ДСТУ EN 1866-1:2014 – Для пересувних вогнегасників

Якщо маса вогнегасника перевищує 20 кг (зазвичай це великі балони на візку, які використовують на АЗС, складах ПММ чи у виробничих цехах), вони підпадають під дію іншого стандарту – ДСТУ EN 1866-1.

Правила експлуатації та норми належності

Коли питання стосується “Де ставити?”, “Як зберігати?”, “Скільки вогнегасників мені потрібно?” – марно шукати відповіді у будь-якому ДСТУ. Державні стандарти описують прилад, а правила його використання описує НАПБ (нормативно-правовий акт з пожежної безпеки).

НАПБ Б.01.008-2018 – правила експлуатації

Це ключовий нормативно-правовий акт, яким мають керуватися всі підприємства в Україні. Повна назва: “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників”.

З практики: Інспектори ДСНС під час перевірок в першу чергу керуються саме цим документом. Відсутність журналу обліку або неправильний розрахунок кількості – це порушення саме НАПБ Б.01.008-2018.

НАПБ Б.06.005-97 – норми оснащення транспорту

Для колісного транспорту діє окремий документ – НАПБ Б.06.005-97 “Норми оснащення вогнегасниками колісних транспортних засобів” (затверджений постановою КМУ від 08.10.1997 № 1128, у редакції від 03.09.2009 № 934).

З практики: для легкового автомобіля достатньо одного порошкового вогнегасника (ВП-2) із зарядом не менше 2 кг. А ось вантажівки, автобуси та причепи вимагають вогнегасник більшої місткості – аж до ВП-9 (9 кг) залежно від повної маси транспортного засобу.

Важливо: документ визначає лише мінімальну кількість і тип вогнегасника – де саме його закріпити в салоні чи кабіні, регулює вже НАПБ Б.01.008-2018 та вимоги виробника транспортного засобу.

Технічне обслуговування (Перезарядка та ТО)

Вогнегасник – це балон під тиском, який має термін придатності. Просто купити його недостатньо, його потрібно періодично обслуговувати.

ДСТУ 4297:2004 – Стандарт сервісу вогнегасників

Обслуговування вогнегасників згідно з ДСТУ 4297 можуть проводити лише організації, що мають відповідну ліцензію ДСНС – пункти технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ). Самостійне перезарядження на підприємстві без ліцензії та обладнання заборонено!

Типова помилка: Вважати, що “термін придатності” вогнегасника – це термін до перезарядки. Згідно з ДСТУ 4297, вогнегасник потребує щорічної діагностики на ПТОВ (для порошкових закачних – вибірково, але з обов’язковим щорічним оглядом), а перезарядка проводиться за результатами діагностики або після використання.

Зведена таблиця стандартів

Для швидкої орієнтації ми звели основні документи в одну таблицю. Це допоможе структурувати нормативне поле.

Висновок та рекомендації

Єдиного ДСТУ для вогнегасників не існує – треба використовувати ті стандарти, які підходять для вашої ситуації.

Пам’ятайте, вогнегасник “для галочки” – це ризик. А вогнегасник, що відповідає стандартам – це реальна безпека.

Поширені запитання

Питання “який вогнегасник поставити вдома” зазвичай виникає вже після того, як людина побачила новину про пожежу в сусідньому будинку або сама пережила невелике загоряння. І тут з’ясовується: вогнегасників багато – порошкові, вуглекислотні, пінні, аерозольні, а маркування на балоні (ВП-2, ВВК-3, АВСЕ) ясності не додають.

Для квартири підходить не будь-який вогнегасник, а той, що відповідає типовим ризикам побутового приміщення: коротке замикання проводки, займання на кухні тощо. Окремо варто виділити ризик, який став особливо актуальним останніми роками, – пожежі павербанків, портативних зарядних станцій та акумуляторів інверторів, які масово з’явилися в квартирах та будинках українців через відключення електроенергії.

Тож вибір має бути обдуманим – наприклад, водопінним вогнегасником не можна гасити електроприлади під напругою, а звичайний порошковий може невідворотньо пошкодити дорогу техніку. Про це і буде йти мова нижче.

Які пожежі найчастіше трапляються в житлі

Перш ніж обирати вогнегасник, варто розуміти, що саме він має гасити. У квартирах і приватних будинках найтиповіші сценарії:

Ці сценарії відповідають різним класам пожеж – A (тверді речовини), B (рідини), C (гази), та умовно “E” (електроустановки під напругою до 1000 В) і F (жири й олії на кухні). → Детальніше про класи пожеж.

Пожежі акумуляторів: павербанки, портативні станції та інвертори

Через регулярні відключення електроенергії кількість павербанків, портативних зарядних станцій і стаціонарних акумуляторів для інверторів/ДБЖ у квартирах різко зросла – і разом з нею зросла кількість пожеж, пов’язаних саме з цими пристроями.

Причина займання – не відкрите полум’я, а внутрішній процес усередині літієвої комірки: перезаряд, механічне пошкодження, заводський дефект або перегрів запускають так звану теплову втечу (thermal runaway) – самопідтримувану хімічну реакцію. На жаль, таке загоряння не так легко загасити і навіть вогнегасник не завжди допоможе.

Чи допоможе вогнегасник класу D проти пожежі павербанка чи EcoFlow?

Тут варто розвіяти поширену плутанину – вогнегасники класу D розроблені для гасіння горіння металів у чистому вигляді – магнію, натрію, калію, алюмінієвого порошку та металевого літію (наприклад, у деяких неперезаряджуваних літієвих елементах живлення).

Літій-іонні та літій-залізо-фосфатні (LiFePO4) акумулятори, які стоять у павербанках, портативних станціях типу EcoFlow та акумуляторах інверторів, не містять металевого літію – літій там перебуває у зв’язаному, іонному стані в складі електроліту та електродів. Це означає, що класичний порошок класу D не розрахований на цей тип горіння і не гарантує зупинки горіння. Тому дійте за одним з двох вищенаведених алгоритмів.

Види вогнегасників для квартири

Для використання в житлових приміщеннях розглядають три основні типи вогнегасників і один допоміжний. Кожен з них має свої технічні нюанси та підводні камені.

Порошкові вогнегасники (ВП)

Порошкові вогнегасники – найпоширеніший варіант для дому. Вогнегасна речовина – дрібнодисперсний порошок (на основі фосфорно-амонійних солей або бікарбонату натрію), який ізолює осередок горіння від кисню та перериває ланцюгову реакцію горіння.

Такі вогнегасники маркуються літерами класів, для яких вони придатні – найчастіше ABCE, тобто тверді речовини, рідини, гази та електроустановки під напругою. Це робить порошковий вогнегасник універсальним вибором для квартири: одним балоном можна погасити і проводку, і тліючий текстиль.

Важливо: порошок після спрацювання залишає дрібний пил на всіх поверхнях у радіусі кількох метрів – меблях, техніці, підлозі. Це не є недоліком з точки зору безпеки, але власника варто попередити заздалегідь: прибирання після застосування порошкового вогнегасника вимагає часу та зусиль.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВК)

Вуглекислотний вогнегасник витісняє кисень з зони горіння вуглекислим газом (СО2) і охолоджує поверхню. Головна перевага для квартири – речовина не залишає жодних слідів на техніці, одязі чи меблях, тому такі вогнегасники часто ставлять біля дорогої електроніки чи розподільного щита.

Цей тип добре підходить для класів B (рідини) та електроустановок під напругою, але малоефективний для класу A (тверді горючі матеріали) – газ швидко вивітрюється і не охолоджує волокнисті чи пористі матеріали настільки, щоб зупинити повторне займання. Тому вуглекислотні вогнегасники не підходять для квартири як єдиний тип вогнегасника!

Якщо вам потрібно мати в квартирі вуглекислотний вогнегасник для дорогого електричного обладнання, то тільки у парі з порошковим, що захистить приміщення від побутових загорянь.

Важливий нюанс безпеки: під час роботи пластиковий розтруб вуглекислотного вогнегасника охолоджується до -70°C. Триматися за нього голими руками суворо заборонено – це призведе до миттєвого обмороження.

Водяні та водопінні вогнегасники (ВВ, ВВП)

Вода – класична вогнегасна речовина для класу А: вона просочує й охолоджує тверді горючі матеріали – текстиль, папір, деревину, меблі. Водопінний вогнегасник (ВВП) додає до води піноутворювач, який покриває поверхню плівкою і трохи розширює можливості на клас В (горючі рідини, за рахунок ізоляції від кисню).

На перший погляд це виглядає логічно для квартири – адже меблів і тканин там багато. Але на практиці саме водяні й водопінні вогнегасники – найгірший вибір для житла. В першу чергу через невідповідність реальним ризикам квартири – найпоширеніший сценарій побутової пожежі це коротке замикання, але вода й піна – провідники. Тому на електроустаткування під напругою такий вогнегасник використовувати заборонено (виняток становлять лише моделі, на корпусі яких чітко вказано допуск для гасіння електрообладнання до 1000 В).

Ще один практичний мінус – вузький робочий температурний діапазон. У більшості моделей робоча температура – приблизно від +5°C до +50°C. Для балкона, неопалюваного гаража чи дачного будинку взимку такий вогнегасник просто замерзне і стане непридатним саме тоді, коли може знадобитися.

Ну і ціна у таких вогнегасників вища за порошкові моделі. Тому буде дивно, якщо для квартири обрати гірший та дорожчий вогнегасник.

Аерозольні вогнегасники для кухні

Для будь-якої квартири чи приватного будинку варто окремо розглянути вогнегасники аерозольного типу, що можуть гасити пожежі класу F.

Якщо говорити про побутові кухні, то це зазвичай водопінні балончики невеликої маси заряду (типу ВВПА-400), що утворюють на поверхні гарячого жиру плівку, яка охолоджує його і перекриває доступ кисню без розбризкування.

Такі вогнегасники не можуть бути єдиним первинним засобом пожежогасіння у квартирі і також рекомендується використовувати їх в додачу до порошкового вогнегасника.

Скільки вогнегасників має бути в квартирі?

Згідно з НАПБ Б.01.008-2018 “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників“, кожна квартира або будинок індивідуальної забудови має бути забезпечена одним водяним (ВВ-5, ВВ-6), водопінним (ВВП-6) або порошковим (ВП-2, ВП-3) вогнегасником. Це мінімальна законна вимога – і, як ви вже могли прочитати вище, для квартири площею до 60–70 м² одного порошкового вогнегасника зазвичай достатньо і він закриває більшість типових побутових класів (крім жирових займань на кухні, про які йшлося вище).

Для більшої площі квартири, або приватного будинку на кілька поверхів логічно розмістити декілька вогнегасників в доступних місцях (біля дверей або на шляху евакуації, на висоті, зручній для швидкого зняття).

Типова помилка: зберігання вогнегасника в шафі чи коморі, де він заставлений речами, “щоб не заважав” – у критичний момент на пошук та розбір речей немає часу. Засіб повинен бути на видному, легкодоступному місці.

Який вибрати об’єм вогнегасника для квартири / будинку?

Для квартири оптимальний діапазон – заряд від 2 до 5 кг (для порошкових) або 2–3 кг (для вуглекислотних, якщо ви обираєте його як додатковий засіб для електроніки).

Більші балони (6 кг і вище) важкі для швидкого застосування непідготовленою людиною і зазвичай надлишкові для площі типової квартири.

Нормативна база та вимоги

Питання вибору, розміщення та експлуатації вогнегасників для житлових приміщень в Україні регламентується такими документами:

• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – встановлюють загальні вимоги щодо оснащення об’єктів, зокрема житлових, первинними засобами пожежогасіння.
• НАПБ Б.01.008-2018 Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників – саме цей документ визначає, скільки і яких вогнегасників має бути на об’єкті, включно з квартирами та приватними будинками, і замінив собою чинний раніше НАПБ Б.03.001-2004.
• ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань.
• ДСТУ EN 2:2014 Класифікація пожеж – визначає класи А, В, С, D, F, на які орієнтується маркування вогнегасників.
• ДСТУ 4297:2004 – Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги.

Обслуговування та термін придатності

Навіть правильно підібраний вогнегасник втрачає ефективність без обслуговування. Власник відповідає за:

• Періодичний зовнішній огляд – цілісність корпусу, наявність пломби, читабельність манометра (якщо є) та етикетки.
• Своєчасну перезарядку – порошкові вогнегасники зазвичай перезаряджають раз на 5 років або раніше, якщо є ознаки втрати тиску.
• Заміну у разі механічних пошкоджень балона, корозії або втрати робочого тиску нижче за норму.

Точні інтервали залежать від конкретної моделі та типу заряду – орієнтуйтеся на паспорт виробу та вимоги ДСТУ, що описані на сторінці “Технічне обслуговування вогнегасників: терміни, правила та вимоги в Україні“.

Висновок та рекомендації

Для більшості квартир кращим рішенням залишається порошковий вогнегасник ВП-2 або ВП-3 – він універсальний за класами пожеж, компактний і відповідає мінімальним вимогам закону. Якщо в квартирі багато електроніки чи дороге і чутливе до порошку обладнання, варто додатково розглянути невеликий вуглекислотний вогнегасник, який не залишає слідів на техніці.

Також на будь-якій кухні в квартирі варто мати невеликий аерозольний вогнегасник, з поміткою “для пожеж класу F”.

Розміщення: вогнегасник має знаходитися в легкодоступному місці, подалі від прямих сонячних променів та нагрівальних приладів. Найкращі місця – коридор (біля вхідних дверей) та кухня (але не впритул до плити).

Поширені запитання

Наявність вогнегасника на об’єкті – це лише половина справи. У критичній ситуації час іде на секунди, і знання як користуватися вогнегасником може допомогти врятувати майно і життя людей.

Ця стаття з фото та відео інструкціями про користування вогнегасником допоможе вам зрозуміти загальні принципи роботи і розібрати технічні нюанси різних типів вогнегасників та уникнути фатальних помилок під час пожежі.

Універсальний алгоритм використання вогнегасника

Незалежно від типу вогнегасника, базовий принцип його приведення в дію залишається незмінним. У міжнародній практиці він відомий як правило PASS (Pull, Aim, Squeeze, Sweep – Потягніть, Прицільтеся, Натисніть, Проведіть).

Відео: Як правильно користуватися вогнегасником

Це відео – практичний майстер-клас від фахівців ДСНС, присвячений правильному використанню вогнегасників. У короткому форматі глядач дізнається:

• Типи вогнегасників: особливості використання водних, порошкових та вуглекислотних моделей (0:12–0:43).
• Підготовка: як перевірити справність пристрою за допомогою пломби та манометра (0:44–0:54).
• Алгоритм дій: покрокова інструкція з гасіння вогню, включаючи безпечну дистанцію та правильну техніку підходу до джерела загоряння (0:57–1:12).

Ще одне коротке відео, цього разу від ГУ ДСНС України у Рівненській області, з демонстрацією як користуватися вогнегасником з поясненням за 30 секунд.

А у цьому відео покроково показують як користуватися порошковим вогнегасником: як його привести у дію, з якої відстані діяти та куди спрямовувати струмінь, щоб швидко загасити вогонь. Плюс порада щодо оптимальної ваги / об’єму вогнегасника та нагадування, чому важливо вчасно його обслуговувати.

Практичні поради

Пам’ятайте: вогнегасник – це інструмент перших хвилин пожежі, що розрахований на локалізацію невеликих осередків займання, а не на боротьбу з великою пожежею.

Нормативна база та вимоги

Питання застосування, розміщення та експлуатації вогнегасників регламентується:

• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) – зокрема вимоги до перевірки готовності вогнегасника перед застосуванням та відповідальність за його справність.
• ДСТУ EN 2:2014 – класифікація пожеж за видами горючих матеріалів (класи A, B, C, D, E, F), яка визначає, який тип вогнегасника застосовний до конкретного осередку горіння.
• ДСТУ EN 3-7:2014 – технічні вимоги до переносних вогнегасників, зокрема до маркування, конструкції запобіжного механізму та манометра.
• Кодекс цивільного захисту України – загальні обов’язки громадян та посадових осіб щодо дій у разі пожежі, включно з можливістю застосування первинних засобів пожежогасіння.

Автомобіль згоряє повністю в середньому за 5–10 хвилин. Велика кількість пластику, паливно-мастильні матеріали та складна електропроводка роблять транспортний засіб об’єктом підвищеної пожежної небезпеки. Наявність вогнегасника в машині – це не просто вимога Правил дорожнього руху (ПДР) для уникнення штрафу, а єдиний шанс зупинити пожежу на ранній стадії до приїзду рятувальників.

У цій статті розберемо, який вогнегасник краще для авто, які є нормативні вимоги до об’єму та типу для різних авто, та чому перші секунди після загоряння найважливіші.

Законодавчі вимоги до вогнегасника в автомобілі

В Україні наявність справного вогнегасника – це не рекомендація, а обов’язкова умова експлуатації транспортного засобу. Вимога закріплена підпунктом «е» пункту 31.4.7 Правил дорожнього руху України: експлуатація транспортного засобу забороняється, якщо він не укомплектований справним вогнегасником (та аптечкою). Тобто відсутність вогнегасника – це підстава для зупинки автомобіля та штрафу, а не просто “побажання”.

---

Який мінімальний об’єм вогнегасника потрібен за законом?

Норми відрізняються залежно від категорії транспортного засобу (згідно з Постановою КМУ №1128):

Для звичайного легкового авто вогнегасника на 2 кг достатньо, щоб локалізувати займання невеликого масштабу – наприклад, тління проводки чи загоряння у моторному відсіку на ранній стадії.

---

Чи потрібен окремий вогнегасник для авто на ГБО?

Для транспортних засобів із встановленим газобалонним обладнанням (ГБО) на практиці рекомендують мати вогнегасник більшого об’єму та розміщувати його ближче до салону, а не в багажнику поруч із балоном – адже саме там ризик поширення займання найвищий.

Однак чіткої окремої норми щодо збільшеного мінімального об’єму вогнегасника для авто з ГБО в офіційних джерелах не вдалося однозначно підтвердити. Якщо у вас встановлено ГБО, безпечніше орієнтуватися на вогнегасник об’ємом від 4 кг і консультуватися з сертифікованим встановлювачем обладнання щодо конкретних рекомендацій.

Чи є окремі вимоги до вогнегасника для електромобілів?

Окремої норми щодо вогнегасника саме для електромобілів у Правилах дорожнього руху немає – формально діє та сама вимога, що й для авто з ДВЗ: мінімум 2 л (2 кг), справний, із чинним терміном придатності. Але з технічної точки зору звичайний вогнегасник проти пожежі тягової батареї не допоможе, і про це варто знати кожному власнику електроавтомобіля.

Займання літій-іонної батареї – це не горіння палива чи проводки, а термічне розгоряння (thermal runaway): хімічна реакція всередині елементів акумулятора, яка сама генерує кисень і тепло. Тому:

• Порошковий вогнегасник перекриває доступ кисню ззовні, але не впливає на процес, що відбувається всередині батареї.
• Вуглекислотний вогнегасник пригнічує горіння зовні, проте батарея підтримує власне окислення й може повторно зайнятися вже після того, як здається, що вогонь загашено.
• Вода у великій кількості здатна охолодити батарею нижче критичної температури і зупинити ланцюгову реакцію, але для цього потрібні сотні літрів (і не факт, що допоможе) – значно більше, ніж є в переносному вогнегаснику.

Окремо треба сказати про вогнегасники класу D – спеціально розроблений для ефективного придушення спалаху магнію, натрію, алюмінієвих порошків, літію та інших металів, а також гасіння літієвих акумуляторів.

Чи реально допоможе вогнегасник класу D на 2 кг при загорянні електроавтомобіля? Якщо горить щось поруч із батареєю, але не сама батарея – проводка, ізоляція, пластик чи оббивка біля батарейного відсіку – це звичайна пожежа класів A/B/C, і з нею впорається стандартний порошковий вогнегасник.

Якщо ж загорілася сама тягова батарея під днищем – будь-який переносний вогнегасник, включно з класом D, теж не врятує ситуацію. По-перше, заряду 2 кг вистачає на невеликий локальний осередок (наприклад, окремий пошкоджений акумулятор побутового приладу), а не на весь тяговий пакет EV, де енергії й тепла на порядки більше. По-друге, батарейний блок закритий корпусом під днищем – фізично дістатися струменем до самих елементів, що горять усередині, здебільшого неможливо. Тому як тільки вогонь пішов саме з батареї, жоден переносний вогнегасник ситуацію не змінює.

Типи автомобільних вогнегасників

На практиці для автомобілів використовують два типи вогнегасників: порошкові (ВП) та вуглекислотні (ВВК). Розберемо їх детальніше.

Як вибрати вогнегасник для автомобіля

На практиці вибір вогнегасника для авто зводиться до двох типів – порошкового або вуглекислотного, оскільки аерозольні балончики самостійно не покривають вимогу ПДР, а пінні чи водні вогнегасники для салону чи моторного відсіку просто не застосовуються.

Для більшості автомобілів краще підходить порошковий: він дешевший, стабільніше працює в широкому діапазоні температур і покриває всі актуальні для авто класи пожеж (B, C, E). Що ж до забруднення порошком – так, це його мінус, але все ж краще мати брудне авто, ніж згорівший кузов.

Вуглекислотний вогнегасник також підходить, і в багатьох випадках буде навіть кращим, але він має саме “побутові” недоліки для власників автомобіля – його важче зберігати в нашому кліматі (слідкувати за температурою взимку), він важчий (кріплення теж треба більше/міцніше), у нього немає манометра, щоб відслідковувати працездатність. Додамо ще сюди те, що для гасіння потрібен захист рук від обмороження і стане зрозуміло, чому частіше обирають порошковий вогнегасник для авто.

Де і як розмістити вогнегасник в авто

Розташування вогнегасника впливає на гасіння пожежі в автомобілі не менше, ніж його тип. Багажник – популярне, але не краще місце: щоб дістатися до вогнегасника при загорянні під капотом, доведеться вийти з машини, обійти її та відкрити багажник, втрачаючи час, який критичний у перші хвилини.

Кращі варіанти – кронштейн під сидінням водія, або в зоні, доступній без виходу з салону.

Головне – жорстка фіксація: незакріплений вогнегасник під час різкого гальмування чи ДТП перетворюється на небезпечний снаряд у салоні.

ТО автомобільних вогнегасників

Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) встановлюють, що вогнегасники мають утримуватися в працездатному стані протягом усього терміну експлуатації.

Згідно з цими правилами, власник зобов’язаний проводити візуальний огляд не рідше одного разу на місяць, а звертатися на спеціалізований пункт технічного обслуговування (ПТОВ) – у разі пошкодження корпусу чи пломби, падіння або надлишку тиску, після застосування за призначенням, а також по завершенні гарантійного терміну, вказаного виробником у паспорті.

Крім того, через постійну вібрацію та перепади температур порошок в авто злежується швидше, тому на практиці гарантійний строк для автомобільних вогнегасників виробники часто встановлюють коротшим, ніж для стаціонарних (орієнтовно 1–2 роки замість типових 5) – точну цифру завжди перевіряйте в паспорті конкретної моделі.

Нормативна база та вимоги

Питання автомобільних вогнегасників регламентується кількома документами:

• Правила дорожнього руху України (пункт 31.4.7, підпункт «е») – встановлюють обов’язковість укомплектування транспортного засобу справним вогнегасником як умову його експлуатації.
• Постанова КМУ №1128 (НАПБ Б.06.005-97) – «Про забезпечення колісних транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння». Регламентує обов’язкові норми оснащення транспортних засобів вогнегасниками (кількість та масу заряду).
• ДСТУ EN 3-7:2014 «Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробування» – визначає технічні характеристики та маркування переносних вогнегасників, включно з тими, що використовуються в авто.
• ДСТУ EN 2:2014 – встановлює класифікацію пожеж (A, B, C, D, E, F), за якою маркуються вогнегасники.
• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) – визначає порядок технічного обслуговування, періодичність оглядів та вимоги до утримання вогнегасників у справному стані.
• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – визначає загальні правила утримання первинних засобів пожежогасіння.

Висновок та рекомендації

Для більшості легкових автомобілів кращим рішенням залишається порошковий вогнегасник об’ємом від 2 л (2 кг) – він універсальний, відповідає мінімальним вимогам ПДР і покриває основні класи пожеж, актуальні для авто. Власникам машин із дорогою електронікою або встановленим ГБО варто розглянути вуглекислотний вогнегасник чи модель більшого об’єму та обов’язково проконсультуватися щодо додаткових заходів безпеки.

Ключове правило – не сама наявність вогнегасника, а його справність і доступність: закріплений прилад у зоні, куди можна дотягнутися без виходу з машини, з робочим манометром і актуальним терміном придатності. Перевіряйте стан вогнегасника хоча б раз на місяць – це займає хвилину, але саме ця хвилина може виявитися вирішальною під час реальної пожежі в авто.

Поширені запитання

Бонус

Якщо цієї інформації вам було мало, рекомендуємо відео “Як вибрати вогнегасник для авто і дому. Поради від hotline.ua“.

Наявність вогнегасника на комерційному об’єкті – це пряма вимога закону (згідно з НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні»). Але просто мати вогнегасник на об’єкті – це половина справи. Його реальна ефективність залежить не від факту наявності, а від того, наскільки швидко людина зможе його знайти, дістати й застосувати у стресовій ситуації.

У цій статті розберемо, які саме вимоги висуваються до розміщення вогнегасників на підприємствах, в офісах, торговельних закладах і на транспорті, а також які помилки власники бізнесу допускають найчастіше.

Вимоги до розміщення вогнегасників

Основний документ, що регулює порядок розміщення вогнегасників в Україні, – НАПБ Б.01.008-2018 «Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників» (затверджені наказом МВС України № 25 від 15.01.2018). Він поширюється на всі будівлі та приміщення різного призначення, а також на механічні транспортні засоби, і є обов’язковим для суб’єктів господарювання незалежно від форми власності.

Вогнегасники встановлюють на спеціальних кронштейнах на стінах, у пожежних шафах (разом з пожежними кран-комплектами) або на пожежних щитах/стендах.

Місцезнаходження кожного вогнегасника обов’язково позначається вказівним знаком “Вогнегасник” згідно з ДСТУ EN ISO 7010. Знаки розміщують на видимих місцях на висоті 2,0–2,5 м від рівня підлоги, щоб їх було видно навіть у натовпі або поверх стелажів.

---

Висота встановлення вогнегасника

Як уже зазначалося вище – переносні вогнегасники розміщують на спеціальних підставках (кронштейн, шафа, стенд), на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника. Це зроблено для того, щоб дотягнутися до нього могла людина будь-якого зросту без стільця чи драбини – у стресовій ситуації секунди мають значення.

Додатково нормується відстань від дверей: вогнегасник має розташовуватися на такій відстані від дверного полотна, щоб при повному відчиненні дверей він не опинився перекритим дверним полотном. Інакше при відкритих дверях доступ до засобу пожежогасіння буде фізично перекритий.

Відстань між вогнегасниками та до найближчого з них

Кількість і розташування точок розміщення розраховують так, щоб від будь-якого місця в приміщенні людина могла швидко дістатися до найближчого вогнегасника.

Для громадських будівель типова відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати 20 м. На практиці цю відстань варто рахувати не по прямій, а фактичним шляхом руху людини – в обхід стін, стелажів та іншого обладнання, оскільки саме такий шлях вона реально подолає в екстреній ситуації.

Слід розуміти, що норма “не більше 20 м” – це орієнтир для громадських будівель, а не універсальне правило для всіх типів об’єктів. Для виробництв з підвищеною пожежною небезпекою (категорії А, Б) кількість вогнегасників розраховують не за відстанню, а за площею й категорією приміщення, і фактична щільність розміщення там зазвичай вища.

Важливо:  для виробничих і складських приміщень конкретні відстані та кількість визначають за таблицями Додатків до НАПБ Б.01.008-2018 залежно від категорії приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою й від площі.

Де забороняється розміщувати вогнегасники

Розміщення вогнегасників не повинно створювати перешкод під час евакуації людей – ні всередині приміщень, ні біля входів чи виходів, ні в коридорах. Це означає, що вогнегасник не можна вішати так, щоб він звужував евакуаційний прохід чи заважав повністю відчинити двері евакуаційного виходу.

Також вогнегасники потрібно захищати від прямого потрапляння атмосферних опадів, сонячних променів і бруду – відкрите розміщення просто неба без укриття не допускається.

Місця обов’язкового розміщення вогнегасників на об’єкті

Виробничі та складські приміщення

У виробничих цехах і на складах вогнегасники розміщують з урахуванням категорії приміщення, наявності технологічного обладнання та шляхів евакуації.

Для приміщень з підвищеним ризиком (фарбувальні дільниці, склади ЛЗР, зарядні станції) часто передбачають додаткові точки, не прив’язані до загальної норми в 20 м, а розраховані індивідуально за проєктом пожежної безпеки об’єкта.

Офісні та адміністративні будівлі

В офісних будівлях вогнегасники розміщують на кожному поверсі, як правило поруч із виходами на сходові клітки, у коридорах та біля серверних чи електрощитових приміщень.

Для приміщень з комп’ютерною та офісною технікою актуальний вуглекислотний вогнегасник, який не пошкоджує обладнання під час гасіння.

Торговельні та громадські заклади (ТРЦ, кафе, готелі)

У торговельних центрах і закладах громадського харчування точки розміщення прив’язують до торгових залів, зон фудкорту, кухонь та підсобних приміщень. Норма “не більше 20 м між вогнегасниками” тут застосовується найчастіше, оскільки такі об’єкти класифікують саме як громадські будівлі.

Кухні закладів харчування, де є жарильні поверхні та фритюрниці, потребують вогнегасників, придатних для класу пожежі F.

Транспортні засоби

Правила поширюються і на механічні транспортні засоби – вогнегасник має бути закріплений у кабіні або салоні так, щоб водій міг швидко дістати його в разі потреби.

Розміщення вогнегасників відповідно до температурних умов

Вогнегасники – це обладнання, що працює під тиском, тому вони чутливі до умов навколишнього середовища.

• Температурний режим: більшість порошкових (ВП) та вуглекислотних (ВВК) вогнегасників розраховані на експлуатацію в діапазоні від -20°C до +50°C. Водяні та водопінні вогнегасники за мінусових температур замерзають, тому на зимовий період (при температурі нижче +5°C) їх необхідно переносити в опалювані приміщення, залишаючи на їхньому місці відповідну табличку з вказівкою нового місцезнаходження.
• Захист: вогнегасники повинні бути захищені від прямого попадання сонячних променів, теплового випромінювання від опалювальних приладів (відстань не менше 1 метра), агресивних хімічних середовищ, надмірної вологи та механічних вібрацій.

Нормативна база та вимоги

Розміщення та експлуатація вогнегасників в Україні регламентується такими документами:

• НАПБ Б.01.008-2018 (наказ МВС України № 25 від 15.01.2018, зі змінами від 28.10.2020 № 765 та 23.06.2022 № 387) – основний документ, що встановлює правила експлуатації, вимоги до розміщення (висота, відстані, заборонені місця) та типові норми належності переносних і пересувних вогнегасників.
• НАПБ А.01.001-2014 – Правила пожежної безпеки в Україні, загальний документ, який серед іншого вимагає обов’язкового оснащення приміщень і територій первинними засобами пожежогасіння, включно з вогнегасниками.
• ДСТУ 4297:2004 Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги – застосовується для обслуговування та перезарядки.
• ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7: Характеристики, вимоги до експлуатаційних показників та методи випробувань – гармонізований з європейським стандартом.
• ДБН В.1.1-7:2016 Пожежна безпека об’єктів будівництва – регламентує загальні вимоги до пожежної безпеки будівель, включно з евакуаційними шляхами, які безпосередньо впливають на допустимі місця розміщення вогнегасників.

Поширені запитання

Технічне обслуговування вогнегасників – це комплекс робіт, спрямованих на підтримання вогнегасника у стані постійної готовності до застосування. Це єдиний спосіб гарантувати, що в критичний момент пристрій спрацює і дасть змогу врятувати людей та майно від пожежі.

Чому потрібне регулярне ТО вогнегасника? Порошок з часом злежується, а вуглекислота випаровується крізь мікроскопічні нещільності запірного вузла. Також перевірці підлягають гумові прокладки, що можуть втрачати еластичність, та металевий корпус, що може піддаватись механічному пошкодженню та корозії.

Тому вогнегасник, який виглядає справним ззовні – є пломба, стрілка манометра в зеленій зоні – може виявитися непрацездатним усередині, і зовнішній огляд цього не покаже.

Періодичність ТО вогнегасників

Технічне обслуговування вогнегасника – це не одна процедура, а послідовність з кількох стадій, кожна з яких має власну мету і періодичність.

Коли вогнегасник підлягає позачерговому обслуговуванню

Крім планових термінів, є перелік підстав, за яких ТО потрібне негайно, незалежно від дати попереднього обслуговування:

Періодичність ТО залежно від типу вогнегасника

Терміни ТО різняться залежно від виду вогнегасної речовини, оскільки порошок, вуглекислота і піна поводяться в замкненому корпусі по-різному.

Хто має право виконувати технічне обслуговування

ПТОВ

Обслуговування вогнегасників – ліцензована діяльність у сфері пожежної безпеки. Виконувати його можуть лише пункти технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ), які мають відповідний дозвіл і забезпечені паспортизованим обладнанням для зважування, опресування та заправки.

Перезарядка без ліцензії не відповідає нормативним вимогам і фактично прирівнюється до відсутності ТО.

Виїзне ТО вогнегасників

Ще кілька років тому весь цикл ТО був можливий лише в стаціонарному приміщенні ПТОВ: вогнегасники знімали з об’єкта, вантажили, везли на пункт, а на час обслуговування власник за законом зобов’язувався мати резервні вогнегасники на об’єкті. Сьогодні дедалі більше ліцензованих ПТОВ пропонують виїзне обслуговування – фахівці приїжджають на об’єкт спеціально обладнаним автомобілем (фургоном) і виконують роботи на місці.

Сучасні мобільні комплекси мають:

• Опресувальний стенд для гідравлічного випробування корпусу під робочим тиском.
• Ваги для контрольного зважування заряду та балона з газом-виштовхувачем.
• Обладнання для видалення старого заряду і заправки новим порошком або вуглекислотою.
• Компресор для закачування газу-виштовхувача до потрібного тиску.
• Витратні матеріали – прокладки, мембрани, індикатори тиску, пломби.

Це дозволяє закрити повний цикл – огляд, діагностування, опосвідчення з опресуванням і перезарядження – без фактичного забирання вогнегасника з об’єкта на тривалий час.

Ліцензія і документи для ТО

Незважаючи на те, чи ви привезли вогнегасники до пункту обслуговування, чи викликали до себе мобільний пункт, обслуговуюча компанія повинна мати чинну ліцензію ДСНС на технічне обслуговування вогнегасників – формат роботи (стаціонарно чи на виїзді) на цю вимогу не впливає.

Нормативна база та вимоги

Технічне обслуговування вогнегасників в Україні регламентується наступними документами:

• НАПБ Б.01.008-2018 Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (затверджені наказом МВС України № 25 від 15.01.2018) – визначають вимоги до розміщення, обліку, огляду, ТО, перезарядження та списання вогнегасників.
• ДСТУ 4297:2004 Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги – встановлює технологію проведення ТО, періодичність стадій та вимоги до організацій, що його виконують.
• ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань – застосовується при виготовленні та випробуванні переносних вогнегасників.
• ДСТУ EN 1866-1:2014 Вогнегасники пересувні. Частина 1 – поширюється на пересувні (возимі) вогнегасники великого об’єму.

Компанії з пожежної безпеки

Хоч зазвичай технічне обслуговування вогнегасників виконує ПТОВ, часто потрібні одразу і інші послуги з протипожежної безпеки: ТО систем пожежогасіння, пожежної сигналізації, систем евакуації тощо. Ми зібрали й структурували перевірені компанії з цієї сфери – детальніше на сторінці найкращі компанії з пожежної безпеки в Україні (понад 20 компаній із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова та інших міст).

Поширені запитання

Вогнегасник – це первинний засіб пожежогасіння, призначений для локалізації та ліквідації загорянь на початковій стадії пожежі. Незважаючи на різноманіття типів вогнегасників (ВП, ВВК, ВВП, ВВПА), більшість моделей мають схожу конструкцію та принцип дії.

У цій статті розберемо з чого складається вогнегасник, його будову та принцип роботи кожного з типів.

Будова вогнегасника: конструкція та компоненти

Незалежно від типу вогнегасної речовини, більшість переносних вогнегасників мають спільну базову конструкцію з кількох ключових вузлів. Відмінності між ними – в основному в заряді (те, чим він заправлений) та способі створення робочого тиску.

Як працює вогнегасник: принцип роботи

Загальна логіка роботи вогнегасників однакова для всіх типів: витягнути чеку → направити розтруб/шланг на полум’я → натиснути важіль → подавати речовину коротким рухом з боку в бік. Але фізичний механізм гасіння відрізняється залежно від типу вогнегасної речовини.

Маркування вогнегасників: як читати позначення на етикетці

Маркування вогнегасника – це інформація на етикетці про його тип, масу вогнегасної речовини, класи пожеж, для яких він призначений, а також вогнегасну здатність, якщо вона зазначена у відповідному маркуванні.

Класи пожеж на етикетці

На маркуванні вказують класи пожеж, для яких призначений вогнегасник: A, B, C, D, F. Окремо може зазначатися позначення E – для електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 В.

Звертайте увагу саме на комбінацію літер – вона й визначає, чи можна застосовувати вогнегасник у вашому приміщенні (наприклад, наявність A і відсутність E означає, що для електроустановок під напругою цей вогнегасник не призначений).

Ранг вогнегасної здатності

Цифра перед позначенням класу (наприклад, 2A) – це показник вогнегасної здатності, визначений під час стандартизованих випробувань на модельному вогнищі відповідного класу згідно з ДСТУ EN 3-7:2014. Чим вищий показник у межах одного класу пожежі, тим вища вогнегасна здатність.

Наприклад, маркування 2A означає, що вогнегасник пройшов стандартизоване випробування на модельному вогнищі класу A та отримав відповідний показник вогнегасної здатності.

Маса або об’єм заряду

Цифра після позначення типу вогнегасника (наприклад, ВП-5, ВВК-3, ВВП-9) означає масу вогнегасної речовини в кілограмах. Виняток – водопінні аерозольні вогнегасники ВВПА: для них цифра означає масу вогнегасної речовини в грамах.

Наприклад, ВП-5 містить 5 кг вогнегасної речовини. Маса заряду є одним із параметрів, що впливають на характеристики та тривалість роботи вогнегасника, але сама по собі не визначає площу, яку можна захистити.

Короткий висновок

Вогнегасник – це відносно проста інженерна конструкція, ефективність якої залежить від правильного вибору типу заряду під конкретний об’єкт і від регулярного технічного обслуговування.

Порошкові моделі універсальні й підходять для більшості приміщень, вуглекислотні – кращий вибір для електрообладнання, серверних та електрощитових, водопінні – незамінні там, де є ризик займання горючих рідин.

Неправильний вибір типу вогнегасника може не лише виявитися неефективним, коли почнеться пожежа, але й навіть посилити горіння або зіпсувати дороге обладнання чи завдати шкоди здоров’ю.

Ця стаття допоможе розібратися в існуючих видах вогнегасників, їхніх відмінностях та правилах вибору згідно з чинним законодавством України.

Зверніть увагу: деякі виробники можуть позначати літерою “E” вогнегасники для гасіння електрообладнання під напругою до 1000 В, бо це коротко і історично зрозуміло, хоча чинний ДСТУ EN 2:2014 “Класифікація пожеж” такого окремого класу вже не виділяє.

Тож тут і надалі будемо писати клас пожежі E, але матимемо на увазі, що мова йде про електрообладнання до 1000 В.

Основні види вогнегасників за вогнегасною речовиною

Класифікація вогнегасників базується на типі речовини, яка знаходиться всередині балона. Кожна речовина має свої фізико-хімічні властивості, що робить її ефективною для одних матеріалів і абсолютно непридатною для інших.

---

Порошкові вогнегасники (ВП)

Найпоширеніший тип в Україні завдяки універсальності та низькій вартості обслуговування. Заряд – це дрібнодисперсний порошок на основі фосфорно-амонійних солей або бікарбонату натрію/калію.

Принцип дії полягає в ізоляції осередку горіння від кисню (інгібування): порошок покриває палаючу поверхню щільним шаром, збиваючи полум’я.

Порошкові вогнегасники застосовуються для гасіння пожеж класів A, B, C та E (електроустановок під напругою до 1000 В).

Вуглекислотні вогнегасники (ВВК)

У вуглекислотних вогнегасниках використовується зріджений діоксид вуглецю (CO₂). Принцип роботи подвійний: сильне охолодження зони горіння та витіснення кисню. Газ виходить з розтруба у вигляді снігоподібної маси, миттєво знижуючи температуру полум’я.

Застосовуються для гасіння горючих рідин та електроустановок під напругою до 1000 В (класи B, E).

Водяні вогнегасники (ВВ) та Водопінні вогнегасники (ВВП)

Згідно з нормативними документами водяні та водопінні вогнегасники – це різне обладнання, хоча в основі обох – вода.

Водяний (ВВ) – найпростіший варіант, чиста вода під тиском без піноутворювача; застосовується виключно для класу А (тверді горючі матеріали). На практиці, однак, чисто водяні вогнегасники поступово витісняються з ринку: виробники або зовсім перестали їх випускати, або під маркуванням ВВ випускають сучасні водопінні моделі.

Водопінний вогнегасник (ВВП) – вогнегасною речовиною є водний розчин піноутворювача. Принцип дії полягає в охолодженні палаючої поверхні пожежі (за рахунок води) та перекритті доступу кисню (за рахунок пінної плівки). Також піна має високу проникаючу здатність, запобігаючи повторному тлінню.

Водопінні вогнегасники застосовуються для гасіння твердих матеріалів (дерево, папір, пластик) та горючих рідин (класи A, B).

Аерозольні вогнегасники (ВВПА)

ВВПА (вогнегасник водопінний аерозольний) – це невеликий переносний вогнегасник, у якому заряд на основі спеціального водопінного складу подається через розпилювач у дрібнодисперсному, аерозольному вигляді (звідси й назва). На відміну від класичного водопінного вогнегасника, тонке розпилення значно покращує охолодження та скорочує витрату заряду.

Класи пожежі: A, B, E (електрообладнання під напругою, що не перевищує вказану в паспорті), а окремі моделі – додатково F (займання рослинних олій і жирів на кухонному обладнанні).

*компактний аерозольний балончик зручний для бардачка, але за українським законодавством він не може бути єдиним вогнегасником в автомобілі – заряду такого пристрою вистачає лише на короткий час роботи. Тому ВВПА розглядається як допоміжний вогнегасник для авто.

Типи вогнегасників по конструкції

Окрім виду вогнегасної речовини, вогнегасники поділяють за способом переміщення та об’ємом заряду:

• Переносні – маса не перевищує 20 кг, розраховані на використання однією людиною без допоміжних засобів. Вимоги до них встановлює ДСТУ EN 3-7:2014.
• Пересувні (возові) – повна маса від 20 до 270 кг, змонтовані на колісній рамі для переміщення однією-двома особами; вимоги встановлює ДСТУ EN 1866-1:2014.
• Стаціонарні / Автоматичні вогнегасники (модулі) – формально не є “вогнегасниками” у класичному розумінні, але належать до автоматичних установок пожежогасіння (приклад: модулі порошкового пожежогасіння).

Як вибрати вогнегасник?

Вибір типу та кількості вогнегасників залежить не від бажання власника, а від специфіки приміщення. Головні критерії:

1. Категорія приміщення за пожежною небезпекою – виробництво, склад, офіс, архів, кухня закладу харчування: кожна категорія передбачає свій набір типових ризиків.
2. Клас можливої пожежі – що саме здатне горіти: тверді матеріали (папір, деревина, текстиль), горючі рідини та розчинники, електрообладнання під напругою, олії та жири на кухонному обладнанні.
3. Наявність електрообладнання під напругою у зоні можливого застосування – визначає, чи можна використовувати водопінний тип, чи потрібен вуглекислотний або порошковий.
4. Площа приміщення та кількість людей – впливають на масу заряду й кількість вогнегасників згідно з нормами належності.
5. Температурний режим зберігання – для CO₂ та водопінних вогнегасників критично важлива мінімальна робоча температура, вказана виробником.

Точну кількість і розташування вогнегасників для конкретного об’єкта визначає розрахунок за нормами належності НАПБ Б.01.008-2018 – розрахувати можна як самостійно, керуючись цими правилами, так і звернувшись до спеціалістів (зазвичай профільні компанії, що займаються пожежною безпекою, можуть і порахувати тип та кількість вогнегасників, і продати, і в майбутньому займатися їх технічним обслуговуванням).

Нормативна база та вимоги щодо вогнегасників

Проєктування, виробництво, вибір та експлуатація вогнегасників в Україні регламентується такими документами:

• ДСТУ EN 3-7:2014 – встановлює характеристики, вимоги до робочих параметрів та методи випробувань переносних вогнегасників; це базовий документ для сертифікації переносних моделей.
• ДСТУ EN 1866-1:2014 – аналогічний стандарт для пересувних (возових) вогнегасників.
• ДСТУ EN 2:2014 – класифікація пожеж, на яку спираються при підтвердженні застосування вогнегасника до конкретного класу.
• ДСТУ 4297:2004 – “Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги” – регулює порядок і зміст технічного обслуговування вже встановлених вогнегасників.
• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018), затверджені Наказом МВС України від 15.01.2018 № 25 – визначають, скільки та яких вогнегасників потрібно на об’єкті залежно від категорії приміщення та площі, а також порядок їхньої експлуатації.
• НАПБ А.01.001-2014 “Правила пожежної безпеки в Україні” – встановлюють базові вимоги до утримання будівель, споруд і територій, у тому числі щодо первинних засобів пожежогасіння.
• Правила дорожнього руху України (п. 31.4.7) – окремо визначають обов’язковість справного вогнегасника як елемента комплектації транспортного засобу.

Поширені запитання