ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань

Про що цей документ

ДСТУ EN 3-7:2014 встановлює характеристики, вимоги до робочих параметрів та методи випробувань переносних вогнегасників. Це гармонізований європейський стандарт, який визначає єдині критерії оцінки якості та ефективності вогнегасників, що застосовуються в Україні.

Документ призначений для виробників вогнегасників, випробувальних лабораторій, органів сертифікації та контролю якості. Стандарт забезпечує технічну основу для підтвердження того, що вогнегасник відповідає заявленим характеристикам і може ефективно використовуватися для гасіння пожеж відповідних класів.

Основні положення ДСТУ EN 3-7:2014

Для кого обов’язковий:

• Виробники переносних вогнегасників
• Випробувальні лабораторії, що здійснюють сертифікаційні випробування вогнегасників
• Органи з сертифікації продукції протипожежного призначення
• Імпортери вогнегасників, які вводять продукцію на ринок України
• Підприємства з технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ)

Сфера застосування:

• Визначення технічних характеристик переносних вогнегасників
• Встановлення вимог до робочих параметрів вогнегасників різних типів
• Проведення випробувань вогнегасників на відповідність вимогам
• Підтвердження вогнегасної здатності за класами пожеж
• Оцінка якості та безпеки вогнегасників

Що регулює стандарт:

• Методи випробувань вогнегасників на модельних вогнищах пожеж різних класів (А, В, С, F)*
• Вимоги до конструкції та функціонування вогнегасників
• Параметри вогнегасної здатності
• Умови та методики проведення випробувань
• Критерії оцінки ефективності вогнегасників
• Вимоги до маркування та інформування споживачів

*Примітка щодо класу D: Визначення придатності вогнегасників для гасіння металів (клас D) не входить до сфери застосування цього стандарту, оскільки для них неможливо створити стандартизоване модельне вогнище. Проте, до таких вогнегасників застосовуються інші загальні вимоги цього стандарту (як до порошкових).

Що важливо пам’ятати:

• Вогнегасники, що реалізуються в Україні, повинні відповідати вимогам цього стандарту
• Підтвердження відповідності здійснюється через випробування в акредитованих лабораторіях
• Стандарт є обов’язковим для застосування при сертифікації вогнегасників
• Невідповідність вимогам стандарту є підставою для заборони реалізації продукції

Практичне застосування

Типові приклади використання

• Офісні приміщення: Вибір вуглекислотних вогнегасників для серверних (не залишають слідів) та порошкових для загальних зон, спираючись на ранги гасіння (А та В), визначені в розділі 15.
• Кухні ресторанів: Використання спеціалізованих вогнегасників для класу пожежі F (горіння жирів), вимоги до яких описані в Додатку L.
• Транспорт: Використання порошкових вогнегасників, що витримують вібрацію та низькі температури (до -30 °C), згідно з вимогами до температурного діапазону.

Особливості застосування на практиці

Стандарт чітко розмежовує типи вогнегасних речовин. Важливо звертати увагу на наявність піктограм класів пожеж (A, B, C, F) на етикетці. Наприклад, літера «С» (горіння газів) наноситься тільки на порошкові вогнегасники. Також стандарт вимагає, щоб вогнегасник працював без перевертання догори дном.

Приклад практики на об’єкті: Кухня ресторану або кафе

Власник ресторану обладнує кухню засобами пожежогасіння. Згідно з ДСТУ EN 3-7:2014, звичайний порошковий вогнегасник тут буде неефективним і навіть небезпечним, оскільки стандарт прямо вказує: «застосовувати порошкові та вуглекислотні вогнегасники для гасіння пожеж класу F небезпечно». Тому для фритюрниць та жарочних поверхонь необхідно обрати вогнегасник, який пройшов випробування за класом F (Додаток L). На його етикетці має бути піктограма «F» та вказаний рейтинг, наприклад, 40F (що означає здатність загасити 40 літрів палаючої олії). Це гарантує, що при розпиленні речовина не спричинить розбризкування палаючої рідини та утворить захисну плівку.

Пов’язані документи

У тексті ДСТУ EN 3-7:2014 є нормативні посилання на інші стандарти, які формують цілісну систему вимог:

• ДСТУ EN 2 «Класифікація пожеж» – визначає класи A, B, C, D, F, які використовуються для маркування вогнегасників.
• ДСТУ EN 3-8 – додаткові вимоги до конструкції та стійкості до тиску (для балонів до 30 бар).
• ДСТУ EN 3-9 – додаткові вимоги до вуглекислотних вогнегасників.
• ДСТУ EN 3-10 – оцінка відповідності (сертифікація).
• ДСТУ ISO 9227 – випробування на корозійну стійкість (соляний туман).
• ДСТУ EN 1866-1:2014 Вогнегасники пересувні. Частина 1. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань
• ДСТУ 2272:2006 – Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять
• ДСТУ 2273:2006 – Протипожежна техніка. Терміни та визначення основних понять

Всі пов’язані документи переглянути можна безпосередньо в повному тексті документу.

Також корисними будуть загальні нормативні документи по протипожежній безпеці:

• ДБН В.2.5-56:2014 – Системи протипожежного захисту
• ДБН В.1.1-7:2016 – Пожежна безпека об’єктів будівництва
• НАПБ А.01.001-2014 – Правила пожежної безпеки в Україні
• НАПБ Б.01.008-2018 Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників

Завантажити PDF