Зміст статті
Типи вогнегасників
Які бувають вогнегасники, чим відрізняються та як вибрати
Неправильний вибір типу вогнегасника може не лише виявитися неефективним, коли почнеться пожежа, але й навіть посилити горіння або зіпсувати дороге обладнання чи завдати шкоди здоров’ю.
Ця стаття допоможе розібратися в існуючих видах вогнегасників, їхніх відмінностях та правилах вибору згідно з чинним законодавством України.
Зверніть увагу: деякі виробники можуть позначати літерою “E” вогнегасники для гасіння електрообладнання під напругою до 1000 В, бо це коротко і історично зрозуміло, хоча чинний ДСТУ EN 2:2014 “Класифікація пожеж” такого окремого класу вже не виділяє.
Тож тут і надалі будемо писати клас пожежі E, але матимемо на увазі, що мова йде про електрообладнання до 1000 В.
Основні види вогнегасників за вогнегасною речовиною
Класифікація вогнегасників базується на типі речовини, яка знаходиться всередині балона. Кожна речовина має свої фізико-хімічні властивості, що робить її ефективною для одних матеріалів і абсолютно непридатною для інших.
Порошкові вогнегасники (ВП)
Найпоширеніший тип в Україні завдяки універсальності та низькій вартості обслуговування. Заряд – це дрібнодисперсний порошок на основі фосфорно-амонійних солей або бікарбонату натрію/калію.
Принцип дії полягає в ізоляції осередку горіння від кисню (інгібування): порошок покриває палаючу поверхню щільним шаром, збиваючи полум’я.
Порошкові вогнегасники застосовуються для гасіння пожеж класів A, B, C та E (електроустановок під напругою до 1000 В).
Головні переваги:
- Простота використання – не потребує спеціального навчання чи інших навичок.
- Універсальність за класами пожеж – один вогнегасник закриває більшість ризиків.
- Відносно низька ціна порівняно з вуглекислотними та пінними моделями того ж класу.
- Довгий строк служби заряду за умови дотримання температурного режиму зберігання.
- Порівняно проста та недорога перезарядка (виключно на ліцензованому ПТОВ).
Рекомендується використання в: приватних будинках, квартирах, офісних приміщеннях, складах, автомобілях тощо – там, де немає особливих вимог до чистоти після гасіння.
Важливо знати: порошок хімічно активний, він забивається в мікросхеми і при нагріванні плавиться, назавжди знищуючи електроніку, навіть якщо вона не постраждала від вогню. Крім того, порошок утворює густу хмару, яка знижує видимість під час евакуації майже до нуля.
Вуглекислотні вогнегасники (ВВК)
У вуглекислотних вогнегасниках використовується зріджений діоксид вуглецю (CO₂). Принцип роботи подвійний: сильне охолодження зони горіння та витіснення кисню. Газ виходить з розтруба у вигляді снігоподібної маси, миттєво знижуючи температуру полум’я.
Застосовуються для гасіння горючих рідин та електроустановок під напругою до 1000 В (класи B, E).
Головні переваги:
- CO₂ не залишає слідів після застосування та ніяк не впливає на оточення (не забруднює, не мочить, не псує).
- Діелектричний – дозволений для гасіння електрообладнання під напругою за дотримання безпечної відстані.
- Не потребує подальшого прибирання приміщення, на відміну від порошку чи піни.
- Хімічно нейтральний – не пошкоджує паперові архіви, тканини, оптику та точні механізми.
Недоліки:
- Вуглекислотний вогнегасник неефективний на відкритому повітрі та у приміщеннях з активною вентиляцією – газ швидко розсіюється, не встигнувши створити концентрацію, достатню для припинення горіння.
- CO₂ не гасить тліючі матеріали (клас А) настільки надійно, як водяні чи порошкові вогнегасники, оскільки не охолоджує матеріал глибинно.
- У невеликих закритих приміщеннях великий об’єм CO₂ різко знижує концентрацію кисню, що може викликати задуху у людей.
Де застосовується: серверні, ЦОД, електрощитові, лабораторії, музеї, архіви – об’єкти, де неприпустиме забруднення порошком чи піною.
Важливо знати: під час роботи температура розтруба падає до -70°C. Триматися за пластиковий або металевий розтруб голими руками категорично заборонено – це призведе до миттєвого обмороження.
Водяні вогнегасники (ВВ) та Водопінні вогнегасники (ВВП)
Згідно з нормативними документами водяні та водопінні вогнегасники – це різне обладнання, хоча в основі обох – вода.
Водяний (ВВ) – найпростіший варіант, чиста вода під тиском без піноутворювача; застосовується виключно для класу А (тверді горючі матеріали). На практиці, однак, чисто водяні вогнегасники поступово витісняються з ринку: виробники або зовсім перестали їх випускати, або під маркуванням ВВ випускають сучасні водопінні моделі.
Водопінний вогнегасник (ВВП) – вогнегасною речовиною є водний розчин піноутворювача. Принцип дії полягає в охолодженні палаючої поверхні пожежі (за рахунок води) та перекритті доступу кисню (за рахунок пінної плівки). Також піна має високу проникаючу здатність, запобігаючи повторному тлінню.
Водопінні вогнегасники застосовуються для гасіння твердих матеріалів (дерево, папір, пластик) та горючих рідин (класи A, B).
Головні переваги:
- Висока ефективність саме на розлитих горючих і легкозаймистих рідинах завдяки плівці, що ізолює поверхню від кисню.
- Поєднує ізоляцію та охолодження – знижує ризик повторного займання порівняно з чистою ізоляцією порошком.
- Піна утримується на вертикальних і похилих поверхнях, покриваючи осередок рівномірніше за струмінь води.
- Заряд екологічно безпечний для людей і не токсичний при контакті зі шкірою чи слизовими.
Водяні та водопінні вогнегасники категорично заборонено для застосовування на електрообладнанні під напругою – вода є провідником струму!
Де застосовується: склади ЛЗР та ГР, автозаправні станції, паркінги, виробництва з використанням розчинників; водопінні моделі також застосовують у приміщеннях з переважанням твердих горючих матеріалів.
Важливо знати: “Пінний вогнегасник” – це загальна, історична назва, яка раніше охоплювала два різні типи: хімічно-пінні (ОХП), де піна утворювалась хімічною реакцією кислотного й лужного розчинів, і повітряно-пінні (ОВП), де піна формується механічно – водний розчин піноутворювача проганяється через піногенератор під тиском робочого газу. Хімічно-пінні вогнегасники застаріли, і їх виробництво припинено ще з 1986 року.
Сьогодні промисловість випускає лише другий тип, і саме він в Україні офіційно позначається абревіатурою ВВП (за НАПБ Б.01.008-2018 “Правила експлуатації вогнегасників”).
Тобто коли зараз шукають “пінний вогнегасник“, фактично мають на увазі водопінний (ВВП, або російською ОВП) – інших пінних вже просто не виробляють.
Аерозольні вогнегасники (ВВПА)
ВВПА (вогнегасник водопінний аерозольний) – це невеликий переносний вогнегасник, у якому заряд на основі спеціального водопінного складу подається через розпилювач у дрібнодисперсному, аерозольному вигляді (звідси й назва). На відміну від класичного водопінного вогнегасника, тонке розпилення значно покращує охолодження та скорочує витрату заряду.
Класи пожежі: A, B, E (електрообладнання під напругою, що не перевищує вказану в паспорті), а окремі моделі – додатково F (займання рослинних олій і жирів на кухонному обладнанні).
Головні переваги:
- Компактні розміри (зручно тримати в шухляді на кухні або в бардачку автомобіля*).
- Легке використання – справляться навіть діти та літні люди.
- Єдиний тип вогнегасників (переносних), що застосовується для класу пожеж F (підтверджено сертифікацією).
- Компактний заряд при високій ефективності завдяки дрібнодисперсному розпиленню.
*компактний аерозольний балончик зручний для бардачка, але за українським законодавством він не може бути єдиним вогнегасником в автомобілі – заряду такого пристрою вистачає лише на короткий час роботи. Тому ВВПА розглядається як допоміжний вогнегасник для авто.
До мінусів можна віднести хіба що невеликий об’єм вогнегасного аерозолю та вищу за інші види вогнегасників вартість (у перерахунку ціна за об’єм).
Де застосовується: кухні домашні та закладів громадського харчування, кав’ярні, їдальні – там, де є ризик класу F.
Важливо знати: ВВПА не варто плутати з генератором вогнегасного аерозолю (ГВА) – це принципово інший пристрій: твердопаливний автоматичний модуль для захисту замкнених об’ємів (електрощитові шафи, моторні відсіки), який регулюється окремими стандартами і не є ручним переносним вогнегасником у класичному розумінні.
Типи вогнегасників по конструкції
Окрім виду вогнегасної речовини, вогнегасники поділяють за способом переміщення та об’ємом заряду:
- Переносні – маса не перевищує 20 кг, розраховані на використання однією людиною без допоміжних засобів. Вимоги до них встановлює ДСТУ EN 3-7:2014.
- Пересувні (возові) – повна маса від 20 до 270 кг, змонтовані на колісній рамі для переміщення однією-двома особами; вимоги встановлює ДСТУ EN 1866-1:2014.
- Стаціонарні / Автоматичні вогнегасники (модулі) – формально не є “вогнегасниками” у класичному розумінні, але належать до автоматичних установок пожежогасіння (приклад: модулі порошкового пожежогасіння).
Також рекомендуємо статтю “З чого складається вогнегасник і як він працює” – де детально розглянуто як переносні види вогнегасників, так і пересувні моделі.
Як вибрати вогнегасник?
Вибір типу та кількості вогнегасників залежить не від бажання власника, а від специфіки приміщення. Головні критерії:
- Категорія приміщення за пожежною небезпекою – виробництво, склад, офіс, архів, кухня закладу харчування: кожна категорія передбачає свій набір типових ризиків.
- Клас можливої пожежі – що саме здатне горіти: тверді матеріали (папір, деревина, текстиль), горючі рідини та розчинники, електрообладнання під напругою, олії та жири на кухонному обладнанні.
- Наявність електрообладнання під напругою у зоні можливого застосування – визначає, чи можна використовувати водопінний тип, чи потрібен вуглекислотний або порошковий.
- Площа приміщення та кількість людей – впливають на масу заряду й кількість вогнегасників згідно з нормами належності.
- Температурний режим зберігання – для CO₂ та водопінних вогнегасників критично важлива мінімальна робоча температура, вказана виробником.
Точну кількість і розташування вогнегасників для конкретного об’єкта визначає розрахунок за нормами належності НАПБ Б.01.008-2018 – розрахувати можна як самостійно, керуючись цими правилами, так і звернувшись до спеціалістів (зазвичай профільні компанії, що займаються пожежною безпекою, можуть і порахувати тип та кількість вогнегасників, і продати, і в майбутньому займатися їх технічним обслуговуванням).
З практики:
Для приватного будинку або квартири вибирають порошковий вогнегасник, через його універсальність, недорогу ціну та довгий строк зберігання.
Для комерційних об’єктів зазвичай застосовують комбінований підхід: порошкові (ВП) встановлюють на виробничих та складських площах для загального захисту, а вуглекислотні (ВВК) – біля електрощитових, у серверних та офісних зонах з оргтехнікою.
Нормативна база та вимоги щодо вогнегасників
Проєктування, виробництво, вибір та експлуатація вогнегасників в Україні регламентується такими документами:
- ДСТУ EN 3-7:2014 – встановлює характеристики, вимоги до робочих параметрів та методи випробувань переносних вогнегасників; це базовий документ для сертифікації переносних моделей.
- ДСТУ EN 1866-1:2014 – аналогічний стандарт для пересувних (возових) вогнегасників.
- ДСТУ EN 2:2014 – класифікація пожеж, на яку спираються при підтвердженні застосування вогнегасника до конкретного класу.
- ДСТУ 4297:2004 – “Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги” – регулює порядок і зміст технічного обслуговування вже встановлених вогнегасників.
- Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018), затверджені Наказом МВС України від 15.01.2018 № 25 – визначають, скільки та яких вогнегасників потрібно на об’єкті залежно від категорії приміщення та площі, а також порядок їхньої експлуатації.
- НАПБ А.01.001-2014 “Правила пожежної безпеки в Україні” – встановлюють базові вимоги до утримання будівель, споруд і територій, у тому числі щодо первинних засобів пожежогасіння.
- Правила дорожнього руху України (п. 31.4.7) – окремо визначають обов’язковість справного вогнегасника як елемента комплектації транспортного засобу.
Поширені запитання
Кращий варіант для гасіння електрообладнання – вуглекислотний вогнегасник (ВВК): його вогнегасна речовина не проводить струм і не залишає слідів на платах і роз’ємах.
Порошковий вогнегасник теж допустимий для електрообладнання, але лише до напруги, зазначеної у паспорті виробу (зазвичай до 1000 В), і залишає забруднення, яке зазвичай виводить техніку з ладу.
Пінні / водопінні вогнегасники на устаткуванні під напругою застосовувати категорично заборонено – водний розчин є провідником струму.
Технічно можна – порошок ефективний для класу Е (електрообладнання до вказаної у паспорті напруги), але після застосування техніка, як правило, підлягає утилізації через забруднення порошком плат і роз’ємів.
Якщо вогонь може перекинутись на інше обладнання чи призвести до горіння всього приміщення – сміливо застосовуйте порошок. Врятована будівля важливіша за зіпсовану електроніку.
Також рекомендуємо для такого обладнання мати поруч вуглекислотний вогнегасник.
Порошковий (ВП) гасить інгібуванням реакції горіння та частковою ізоляцією осередку сухим порошком і підходить для класів A, B, C, E; після застосування залишає забруднення, яке важко видалити з електроніки.
Газовий вогнегасник, зазвичай вуглекислотний (ВВК), гасить розбавленням кисню вуглекислим газом, підходить для класів B, E, не залишає слідів і безпечний для чутливого обладнання, але неефективний на відкритому повітрі та менш надійний для тліючих твердих матеріалів класу A.
Такого вогнегасника не існує. Кожен тип розрахований на певні класи пожеж і має обмеження: порошковий не варто застосовувати на дорогій електроніці, вуглекислотний ненадійний для тліючих твердих матеріалів і на відкритому повітрі, водопінний категорично заборонено використовувати на устаткуванні під напругою.
Проте найближчим до цього статусу є порошковий вогнегасник (ВП), який справляється з більшістю побутових загорянь.
