Що таке піноутворювач для гасіння пожеж

Піноутворювач пожежний – це концентрована поверхнево-активна речовина, яка при змішуванні з водою та проходженні через спеціальне обладнання (генератори піни, стволи) утворює вогнегасну піну. Піна вкриває поверхню горючого матеріалу плівкою або шаром, ізолює його від кисню й охолоджує зону горіння, завдяки чому полум’я гасне швидше, ніж під час подачі однієї лише води.

Піноутворювачі застосовують в системах пінного пожежогасіння, які вкрай ефективні під час пожеж твердих матеріалів (клас А) та рідких речовин: нафтопродуктів, спиртів, палива та розчинників (пожежі класу B).

Принцип дії

Робочий розчин готують, дозуючи піноутворювач у воду – зазвичай 1, 3 або 6% від об’єму (концентрація вказана у назві продукту, наприклад «6%»). Далі розчин проходить через пінний ствол, генератор або зрошувач, де змішується з повітрям і перетворюється на піну потрібної кратності:

Типи пожежних піноутворювачів

Для кожного типу горючого навантаження розроблено окремий хімічний склад піноутворювача для гасіння пожеж. Зазвичай піноутворювачі дозуються в пропорції 1%, 3% або 6% до об’єму води.

Пожежний піноутворювач постачається у вигляді рідкого концентрату. Залежно від масштабів об’єкта, його фасують у пластикові каністри (20–25 л) для невеликих систем або в стандартні бочки (200 л) для промислових потреб. На тарі обов’язково вказується тип складу (наприклад, AFFF) та робоча концентрація (1%, 3% або 6%).

Нормативні вимоги до застосування згідно з ДБН та ДСТУ

В Україні проєктування пінних систем пожежогасіння базується на суворих стандартах, що гарантують сумісність хімії та обладнання.

Основна нормативна база:

• ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту» – регламентує перелік об’єктів, де пінне пожежогасіння є обов’язковим, та визначає інтенсивність подачі розчину.
• ДСТУ 3789:2015 – загальні технічні вимоги до піноутворювачів загального призначення.
• ДСТУ EN 13565-1:2015 – вимоги до компонентів стаціонарних систем пінного пожежогасіння: генераторів піни низької, середньої та високої кратності, пінокамер, дозувальних пристроїв.
• ДСТУ 4041-2001 – вимоги до піноутворювачів спеціального призначення для гасіння водорозчинних і водонерозчинних горючих рідин (спиртостійкі типи).
• ДСТУ EN 1568 (частини 1–4) – серія європейських стандартів, чинних в Україні, яка регламентує жорсткі вимоги до піни низької, середньої та високої кратності при гасінні як водонерозчинних (бензин), так і водорозчинних (спирти) рідин.

Кожен піноутворювач, що постачається в Україну чи виробляється тут, повинен мати сертифікат відповідності та паспорт із зазначенням концентрації робочого розчину, температури застигання, гарантійного терміну зберігання (як правило, 36 місяців) і сумісності з іншими марками піноутворювачів того самого класу.

Важливо при виборі пожежного піноутворювача

• Перевіряйте клас пожежі, для якого сертифікований піноутворювач (А або В), та його здатність гасити водорозчинні рідини (полярні розчинники).
• Уточнюйте робочу концентрацію (1%, 3% чи 6%) – від неї залежить обсяг запасу, який потрібно тримати на об’єкті.
• Звертайте увагу на температуру застигання, якщо резервуар зберігання не опалюється.
• Не змішуйте піноутворювачі різних хімічних основ без письмового підтвердження сумісності від виробника.
• Дотримуйтесь гарантійного терміну зберігання – прострочений піноутворювач втрачає піноутворювальну й вогнегасну здатність.

Що таке кратність піни

Кратність піни – це відношення об’єму утвореної піни до об’єму водного розчину піноутворювача, витраченого на її створення. Показник визначає, у скільки разів об’єм речовини збільшується після механічного спінювання, і є ключовою характеристикою при виборі піни для конкретного типу пожежі.

Простими словами: ця величина демонструє, наскільки збільшився об’єм рідини після того, як її змішали з повітрям у спеціальному генераторі.

Цей показник є ключовим при проєктуванні систем пінного пожежогасіння, оскільки від кратності залежить спосіб подачі вогнегасної речовини, тип обладнання (спринклери, дренчери, генератори) та вогнегасна здатність піни щодо конкретного об’єкта.

Навіщо потрібен розрахунок кратності піни?

В першу чергу слід розуміти, що піна для пожежогасіння – це газорідинна суміш, яка утворюється з водного розчину піноутворювача та повітря. Чим більше повітря захоплено в процесі спінювання, тим вища кратність і тим більший об’єм піни утворюється з однакової кількості розчину.

Під час приймальних випробувань стаціонарних систем пінного пожежогасіння кратність піни обов’язково перевіряють на відповідність паспортним даним обладнання – відхилення понад допустимі межі є підставою для відмови у введенні системи в експлуатацію.

Категорії піни за кратністю

Відповідно до серії стандартів ДСТУ EN 1568 та ДСТУ 3789:2015, піну поділяють на три групи:

Жодна з категорій не є універсальною – вибір кратності завжди прив’язаний до класу пожежі, геометрії приміщення та умов експлуатації (наявність протягів, висота стелі, доступ особового складу тощо).

Нормативна база

Вимоги до піноутворювачів і кратності піни, яку вони формують, встановлюють:

• ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту» – саме цей документ регламентує вибір типу системи пожежогасіння (зокрема пінної) для конкретних об’єктів.
• ДСТУ 3789:2015 – загальні технічні вимоги до піноутворювачів для пожежогасіння.
• ДСТУ EN 1568-1:2018 – вимоги до піноутворювачів для гасіння водонерозчинних рідин піною середньої кратності.
• ДСТУ EN 1568-2 – вимоги до піноутворювачів для піни високої кратності.
• ДСТУ EN 1568-3:2018 – вимоги до піноутворювачів для піни низької кратності (водонерозчинні рідини).
• ДСТУ EN 1568-4 – вимоги до піноутворювачів для піни низької кратності (водорозчинні рідини).
• ДСТУ EN 13565-1:2015 – вимоги до компонентів стаціонарних систем пінного пожежогасіння: генераторів піни низької, середньої та високої кратності, пінокамер, дозувальних пристроїв.
• ДСТУ EN 16327:2018 – вимоги до систем пожежогасіння компресійною піною (CAFS).

При проєктуванні системи важливо перевіряти чинну редакцію документа та наявність гармонізованих змін, оскільки технічні вимоги періодично оновлюються наказами ДСНС і Мінекономіки.

Пінне пожежогасіння – це високоефективний метод ліквідації вогню за допомогою повітряно-механічної піни, що утворюється з води та піноконцентрату. Вона швидко ізолює осередок займання від кисню, охолоджує поверхню та є основним стандартом для гасіння легкозаймистих рідин (пальне, масла, розчинники).

Пінозмішувач – пристрій, який дозує піноутворювач у потік води в заданій пропорції перед подачею розчину до генератора піни. Забезпечує стабільну концентрацію розчину, від якої залежить якість вогнегасної піни.

Генератор піни в системах пожежогасіння – це спеціальний пристрій для створення повітряно-механічної піни, змішування води з піноутворювачем та подачі готового струменя на вогонь.

До цієї теми відносяться:

• ГПС (генератор піни середньої кратності) – найпоширеніший.
• Стволи для піни низької кратності (СВП).
• Генератори високократної піни (для об’ємного гасіння).

Про що цей документ

Правила безпеки систем газопостачання (НПАОП 0.00-1.76-15) – базовий нормативно-правовий акт, який визначає, як безпечно будувати, підключати, обслуговувати та ремонтувати все, що пов’язано з газом – газопроводи, газорегуляторні пункти, котельні, газобалонні станції, а також газове обладнання в житлових і громадських будинках. Він регулює порядок пуску газу, правила проведення газонебезпечних та вогневих робіт, вимоги до аварійно-диспетчерських служб і захист газопроводів від корозії.

На які об’єкти поширюються правила?

Правила безпеки систем газопостачання є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, чия діяльність пов’язана з будівництвом, ремонтом, реконструкцією, технічним переоснащенням або експлуатацією систем газопостачання, а також з роздрібною торгівлею зрідженим вуглеводневим газом (ЗВГ) у балонах.

Основні положення НПАОП 0.00-1.76-15

Для кого обов’язковий

• Усі суб’єкти господарювання (незалежно від форми власності), що займаються будівництвом, ремонтом, реконструкцією або експлуатацією систем газопостачання.
• Підприємства роздрібної торгівлі зрідженим вуглеводневим газом у балонах.
• Газорозподільні підприємства, власники (балансоутримувачі, орендарі) житлових, громадських і промислових об’єктів газового господарства.

Ключові технічні параметри

• Максимальний надлишковий тиск для природного газу – не більше 1,2 МПа.
• Максимальний надлишковий тиск для зрідженого вуглеводневого газу – не більше 1,6 МПа.
• Максимальний робочий тиск газу після регулятора перед побутовими приладами – не більше 300 даПа для природного газу і 500 даПа для зрідженого газу.

Основні вимоги (коротко)

• Роботодавець зобов’язаний отримати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки.
• Технічний стан газопроводів систематично контролюється власником через комплексні технічні огляди, обстеження, вимірювання захисних потенціалів.
• Установлено чіткі періодичності: технічний огляд надземних газопроводів – не рідше одного разу на 6 місяців; ГРП/ШГРП/ГРУ – не рідше одного разу на місяць; комплексне приладове обстеження підземних сталевих газопроводів – залежно від строку експлуатації та стану (від одного разу на рік до одного разу на 5 років).
• Газонебезпечні роботи виконуються бригадою не менше двох працівників (у колодязях, тунелях, траншеях глибиною понад 1 м – не менше трьох) за нарядом-допуском.
• Правила регулюють роботу аварійно-диспетчерських служб (АДС “104”): бригада має прибути на місце аварії не пізніше ніж за 40 хвилин, виїхати на виклик – протягом 5 хвилин.

Що важливо пам’ятати

• Експлуатація газового обладнання без справних запобіжних пристроїв (ЗЗК, ЗСК) категорично заборонена.
• При виявленні концентрації газу понад 1% (природний газ) або 0,4% (ЗВГ) у підвалах, тунелях, колекторах – обов’язкове негайне відключення газопостачання та евакуація людей.
• Заборонено використовувати відкритий вогонь для перевірки герметичності газопроводів та виявлення витоків – лише прилади або мильна емульсія.
• Приміщення, в яких встановлюють газове обладнання з відведенням продуктів згоряння в димохід, повинні бути обов’язково оснащені сигналізаторами контролю мікроконцентрацій чадного газу та контролю довибухових концентрацій газу

Практичне застосування правил газопостачання

Типові приклади використання:

• Газорозподільне підприємство – виконує пуск газу, підключення нових мереж, технічне обслуговування ГРП і розподільних газопроводів
• Керуюча компанія / ОСББ – забезпечує доступ до підвалів і технічних приміщень для обслуговування, стежить за станом ввідних газопроводів і димоходів
• Власник приватного будинку – відповідає за технічний стан внутрішнього газопроводу та своєчасне технічне обслуговування газових приладів
• Промислове підприємство з власною котельнею – створює газову службу, веде паспорт газового господарства, організовує технічний огляд і ремонт обладнання
• АГЗС/ГНС – дотримується вимог до зливно-наливних операцій, вентиляції, протипожежного режиму і роботи насосно-компресорного обладнання

Значна частина вимог Правил стосується не одноразових дій, а регулярних процедур – технічних оглядів, обслуговування і ремонтів із чітко визначеною періодичністю. На практиці найбільше порушень трапляється саме через пропуски планових оглядів димових/вентиляційних каналів та несвоєчасне усунення виявлених дефектів.

Приклад застосування: багатоквартирний житловий будинок

Уявімо багатоповерховий житловий будинок, у квартирах якого встановлені газові плити та проточні водонагрівачі з відведенням продуктів згоряння в димохід.

Відповідно до НПАОП 0.00-1.76-15, керуюча компанія / ОСББ (у термінології Правил – власник або балансоутримувач) – забезпечує безперешкодний доступ представників газорозподільного підприємства до підвалів, технічних коридорів і місць проходження газопроводів для проведення технічного обслуговування та перевірки на загазованість. Окремо не рідше одного-двох разів на рік (залежно від типу обладнання і матеріалу димоходу) має проводитися перевірка й прочищення димових та вентиляційних каналів спеціалізованою організацією з оформленням акта за встановленою формою.

Якщо під час перевірки виявляється несправність димоходу – наприклад, відсутність тяги або пошкодження оголовка, – газове обладнання, що використовує цей канал, підлягає негайному відключенню від системи газопостачання до усунення несправності. Це один із найчастіших сценаріїв, з якого починається взаємодія мешканців із газорозподільним підприємством і газовою службою.

Пов’язані документи

У тексті Правил безпеки систем газопостачання є посилання на такі нормативні документи:

• ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання»
• ДБН В.2.5-41:2009 «Газопроводи з поліетиленових труб»
• ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»
• ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» (у тексті Правил зазначено саме цю редакцію, але наразі документ втратив чинність – з 01.12.2019 діє ДБН В.2.2-15:2019)
• ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення» (цей документ теж втратив чинність і був замінений на ДБН В.2.2-9:2018)
• ДСТУ Б В.2.5-29:2006 «Інженерне обладнання будинків і споруд… Газопроводи підземні сталеві. Загальні вимоги до захисту від корозії»
• ДСТУ 4047-2001 «Гази вуглеводневі зріджені паливні для комунально-побутового споживання»
• ДСТУ 2580-94 «Пристрої запірні балонів для зріджених вуглеводневих газів»
• Закони України «Про засади функціонування ринку природного газу», «Про житлово-комунальні послуги», «Про охорону праці»
• Ряд постанов КМУ та наказів профільних міністерств (щодо дозволів на роботи підвищеної небезпеки, розслідування аварій, засобів індивідуального захисту тощо)

Повний перелік нормативних посилань – у тексті документа, доступного для завантаження нижче.

Завантажити PDF

Порошкове пожежогасіння – один з найбільш універсальних та економічно вигідних способів гасіння пожеж, який застосовують і у вигляді переносних вогнегасників або автоматичних стаціонарних установок. Популярність методу пояснюється просто: вогнегасний порошок здатний гасити майже всі класи пожеж, не потребує складної інфраструктури та резервуарів з водою і працює за секунди після спрацювання.

Разом з тим системи порошкового пожежогасіння – не універсальне рішення “для всього”. Порошок має чіткі обмеження щодо об’єктів застосування, вимагає прибирання приміщення після спрацювання і не завжди сумісний з електронікою.

Принцип роботи систем порошкового пожежогасіння

Основне завдання системи – швидко доставити вогнегасний порошок у зону горіння та створити середовище, яке не підтримує вогонь. Коли система активується, стиснений газ (який зберігається в окремому балоні або генерується піротехнічним зарядом) виштовхує порошок через розпилювачі.

Для глибшого розуміння хімічних процесів та характеристик самої вогнегасної речовини, рекомендуємо ознайомитись зі статтею про порошок для гасіння пожежі: склад, принцип дії та типи порошків.

Важливо знати: вогнегасний порошок гасить полум’я практично миттєво, але не охолоджує розжарені конструкції та тліючі матеріали так ефективно, як вода. Тому після спрацювання порошкової системи в приміщеннях з деревиною, папером чи текстилем існує ризик повторного займання від тліючих осередків – це варто враховувати при виборі системи для складів з горючими твердими матеріалами.

Плюси та мінуси порошкового пожежогасіння

Типи систем порошкового пожежогасіння

Порошкове пожежогасіння, по факту, ділиться на 2 типи: стаціонарні системи і автономні/модульні, але на практиці майже завжди приміняються рішення на основі автономних модулів. Чому так? Розберемо далі.

Централізовані (стаціонарні) установки

Порошок зберігається в одному або кількох великих резервуарах і подається трубопроводами до кількох зон захисту одночасно. Це рішення приміняється для великих об’єктів.

Проєктування трубопровідної розводки для стаціонарних установок – одне з найскладніших завдань у порошковому пожежогасінні: довжина і діаметр трубопроводів впливають на рівномірність розподілу порошку на насадках. Помилки на цьому етапі призводять до нерівномірного гасіння – частина зони отримує недостатню концентрацію порошку.

Основні компоненти стаціонарної установки

Типова стаціонарна установка порошкового пожежогасіння складається з:

Також системи порошкового пожежогасіння мають чіткі вимоги згідно з ДСТУ EN 12416-2:2022, що регламентує їх проєктування, будівництво та обслуговування і, відверто кажучи, це значно зменшує частоту вибору такої системи, коли є змога обрати значно простіші і дешевші порошкові модулі.

Модулі порошкового пожежогасіння

Найпоширеніший варіант і не дарма. Модулі монтуються безпосередньо в зоні захисту (на стелі або стінах) і спрацьовують без трубопроводів – кожен модуль є самостійною одиницею гасіння для своєї зони.

Щоб не повторюватись: це обладнання детально розглянуто в статті [Модуль порошкового пожежогасіння: що це, як працює та де застосовується] – там про конструкцію, плюси та мінуси, критерії вибору та інше.

Мобільні установки порошкового пожежогасіння

Це установки на колісній базі місткістю від 100 до 250 кг порошку, які застосовують там, де стаціонарний монтаж неможливий або недоцільний: автозаправні станції, зони техобслуговування, тимчасові об’єкти, будівельні майданчики.

Пуск – ручний, через шланг з пістолетом-розпилювачем, що дає змогу оперативно спрямувати струмінь порошку в потрібну точку.

Ручні порошкові вогнегасники

Найпростіший і найдоступніший засіб первинного пожежогасіння – переносні порошкові вогнегасники (ВП-2, ВП-4, ВП-6 та інші за масою заряду). Вони не є “системою” у повному сенсі, але залишаються обов’язковим елементом протипожежного оснащення будь-якого об’єкта згідно з нормами належності вогнегасників.

Порівняльна таблиця порошкових систем пожежогасіння

Нормативна база та вимоги

Проєктування, монтаж та експлуатація систем порошкового пожежогасіння в Україні регламентуються такими документами:

• ДБН В.2.5-56:2014 “Системи протипожежного захисту” – базовий документ, що визначає, які об’єкти підлягають обладнанню автоматичними системами пожежогасіння, включно з порошковими, а також вимоги до технічного обслуговування.
• ДСТУ EN 12416-2:2022 Стаціонарні системи пожежогасіння. Порошкові системи. Частина 2. Проєктування, будівництво та обслуговування.
• ДСТУ 3972-2000 Техніка пожежна. Установки порошкового пожежогасіння. Загальні технічні вимоги. Методи випробувань – національний стандарт, що встановлює вимоги безпосередньо до установок порошкового пожежогасіння та методику їх випробувань.
• ДСТУ EN 615:2017 Протипожежний захист. Вогнегасні речовини. Вимоги до вогнегасних порошків (крім порошків для гасіння пожеж класу D) (EN 615:2009, IDT).
• ДСТУ EN 2:2014 “Класифікація пожеж” – визначає класи пожеж A, B, C, D, F, для яких застосовується вогнегасна речовина.
• ДСТУ 9047:2020 Системи протипожежного захисту. Настанова з підтримання експлуатаційної придатності – узагальнена настанова щодо підтримання систем у справному стані впродовж експлуатації.
• НАПБ А.01.001-2014 “Правила пожежної безпеки в Україні” – загальні вимоги до організації експлуатації технічних засобів протипожежного захисту на об’єкті.
• НАПБ Б.01.008-2018 “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників” – застосовується, якщо на об’єкті поряд зі стаціонарною системою передбачені переносні порошкові вогнегасники як засіб первинного гасіння.

Зверніть увагу: ще недавно актуальні ДСТУ 7051:2009 та ДСТУ 7052:2009, що стосуються систем порошкового пожежогасіння (вимоги до проєктування/монтажу та вимоги до компонентів систем, модулів, трубопроводів тощо) скасовані з 01.01.2026 згідно з Наказом ДП «УкрНДНЦ» від 29.08.2025 № 166.

Проєктування, монтаж та обслуговування – коротко

Компанії, що спеціалізуються на системах пожежогасіння

Якщо ж ви шукаєте підрядника для організації порошкового пожежогасіння або виконання повного комплексу робіт з пожежної безпеки – від проєктування до монтажу й подальшого технічного обслуговування, – у нас є список найкращих компаній з пожежної безпеки в Україні (понад 20 компаній із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова та інших міст).

Висновок та рекомендації

Порошкове пожежогасіння – ефективний і відносно недорогий спосіб захисту об’єктів з пожежним навантаженням класів A, B, C, особливо там, де немає критично чутливої електроніки чи цінних матеріалів, вразливих до забруднення порошком. Система добре працює для виробничих цехів, складів, АЗС і трансформаторних підстанцій, але погано підходить для серверних, архівів та приміщень з тліючими сипучими матеріалами.

Вибір конкретного типу установки – модульної, централізованої чи мобільної – залежить від площі об’єкта, кількості зон захисту та бюджету проєкту.

Поширені запитання

Модуль порошкового пожежогасіння (МПП) – це пристрій у вигляді герметичного резервуара, який зберігає заряд вогнегасного порошку [1] під тиском і автоматично викидає його при виявленні пожежі. Головне завдання такого модуля – локалізація та автоматичне гасіння пожежі на ранній стадії без участі людини.

Простими словами: це великий вогнегасник, який монтується на стелю або стіну і спрацьовує автоматично при підвищенні температури або за сигналом від пожежної сигналізації.

Модулі порошкового пожежогасіння призначені для гасіння пожеж класів A (тверді речовини), B (рідини), C (гази), а також електроустановок під напругою (клас E, зазвичай до 1000 В).

Ці пристрої можуть працювати як самостійні (автономні) одиниці, так і бути інтегрованими у комплексні автоматичні системи пожежогасіння (АСПГ).

Принцип роботи та типи запуску

Виробники позначають всі ці параметри прямо в назві модуля – наприклад, у позначенні «МПП – Е – С – 68» літера Е вказує на електричний пуск, С – на стельове кріплення, а число – на температуру автономного спрацювання.

Переваги та недоліки порошкових модулів

Нормативна база

Основні технічні вимоги до порошкових модулів пожежогасіння, показники їх герметичності, вогнегасної здатності та методи випробувань регламентує ДСТУ 3972-2000 «Техніка пожежна. Установки порошкового пожежогасіння. Загальні технічні вимоги. Методи випробувань» (зі змінами). На сьогодні конкретні моделі МПП проходять перевірку згідно з цим стандартом та додатково сертифікуються за власними технічними умовами виробника (ТУ У).

При цьому загальні правила проєктування систем протипожежного захисту, до складу яких входять ці модулі, регламентує ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту».

Порошок для гасіння пожежі (вогнегасний порошок) – це дрібнодисперсна багатокомпонентна мінеральна суміш, призначена для придушення процесу горіння. Принцип дії базується на інгібуванні (гальмуванні) хімічних реакцій у зоні горіння, створенні ізолюючої плівки на розпечених поверхнях та розбавленні горючого середовища газоподібними продуктами розпаду порошку.

Ця вогнегасна речовина є універсальною та застосовується для ліквідації пожеж твердих, рідких та газоподібних речовин, а також електроустановок під напругою (зазвичай до 1000 В, залежно від марки).

Типи порошків, їх склад та класифікація

Основою вогнегасних порошків є фосфорно-амонійні солі, бікарбонат натрію або калію, хлориди лужних металів. Для запобігання злежуванню та збереження сипучості до складу додають гідрофобізатори (наприклад, кремнійорганічні сполуки, тальк, білу сажу).

Залежно від хімічного складу та призначення, вогнегасні порошки поділяються на класи відповідно до типів пожеж, які вони здатні загасити:

Плюси і мінуси порошку як засоба для пожежогасіння

Як порошок застосовується в пожежній безпеці

В сучасних СПЗ (системи протипожежного захисту) вогнегасні порошки відіграють ключову роль у локальних та автономних рішеннях. Їх застосовують у таких напрямках:

Нормативна база в Україні

Вимоги до якості, випробувань та характеристик вогнегасних порошків в Україні регламентуються національними стандартами, гармонізованими з європейськими нормами:

• ДСТУ EN 615:2017 – Захист від пожежі. Вогнегасні речовини. Порошки вогнегасні (EN 615:2009, IDT). Цей документ встановлює вимоги до фізико-хімічних властивостей порошків (насипна густина, вологоємність, текучість, здатність до злежування).
• ДСТУ EN 3-7:2014 (та супутні) – регулює вимоги до переносних вогнегасників, у тому числі порошкових.

Проектування систем автоматичного порошкового пожежогасіння здійснюється згідно з вимогами ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту».

Водяне пожежогасіння залишається найбільш розповсюдженим, надійним та економічно виправданим методом боротьби з вогнем для більшості комерційних та промислових об’єктів. Вода має високу теплоємність, що дозволяє швидко охолоджувати зону горіння, вона безпечна для людей та завжди доступна.

Проте сучасна система водяного пожежогасіння – це не просто труби з водою, а складний інженерний комплекс, який вимагає точного гідравлічного розрахунку, правильного вибору типу зрошувачів та суворого дотримання державних будівельних норм.

Принцип роботи

Як працює система водяного пожежогасіння

В основі будь-якої автоматичної установки водяного пожежогасіння лежить один ланцюжок: виявлення пожежі → відкриття зрошувача (вручну чи автоматично) → подача води під тиском → гасіння або локалізація осередку.

Залежно від типу системи цей ланцюжок реалізується по-різному:

Основні компоненти водяного пожежогасіння

Незалежно від типу, система складається з таких вузлів:

• Джерело водопостачання – резервуар, водогін або їх комбінація;
• Насосна станція (робочий і резервний насос, жокей-насос для підтримання тиску в мережі);
• Вузол керування (контрольно-сигнальний клапан) – фіксує спрацювання, подає сигнал тривоги, у дренчерних системах відкриває подачу води;
• Розподільна мережа трубопроводів;
• Зрошувачі (спринклери, дренчери, розпилювальні насадки).

Типи систем водяного пожежогасіння

Як ми вже писали вище – залежно від конструкції та призначення, водяні системи пожежогасіння поділяються на кілька основних типів, які відрізняються способом спрацювання зрошувачів і характером подачі води.

Плюси та мінуси водяного пожежогасіння

Нормативна база та вимоги

Проєктування, монтування та експлуатація систем водяного пожежогасіння в Україні регламентується такими документами:

• ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту» (зі Змінами № 1 та № 2) – базовий нормативний документ, що визначає, коли автоматичне пожежогасіння є обов’язковим, а також загальні вимоги до проєктування систем протипожежного захисту.
• ДСТУ EN 12845:2022 – «Стаціонарні системи пожежогасіння. Автоматичні спринклерні системи. Проєктування, монтування та технічне обслуговування»; основний документ саме для спринклерних систем.
• ДСТУ EN 16925:2019 – спринклерні системи для захисту житлових будинків та об’єктів з перебуванням людей.
• ДСТУ EN 14972-1:2022 – проєктування, монтування та обслуговування систем пожежогасіння тонкорозпиленою водою.
• ДСТУ 9047:2020 – «Системи протипожежного захисту. Настанова з підтримання експлуатаційної придатності»; застосовується для організації технічного обслуговування, включно з водяними системами.
• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – встановлює загальні вимоги до утримання й експлуатації наявних технічних засобів протипожежного захисту, зокрема протипожежного водопроводу й насосних станцій.

Важливо знати: ДБН В.2.5-56:2014 не описує детальну методику гідравлічного розрахунку мережі – це “профільне” завдання для окремого ДСТУ. Тобто на практиці проєктувальник працює одразу з обома документами: ДБН визначає чи потрібна система і які загальні вимоги до неї висуваються, а конкретний ДСТУ (в залежності від системи) – як саме її розрахувати й змонтувати.

Проєктування, монтаж та обслуговування – коротко

Незалежно від типу системи, проєктування завжди починається з визначення категорії об’єкта за пожежною та вибухопожежною небезпекою – саме вона визначає, яка система потрібна і за якою методикою її розраховувати:

Спільний для всіх типів наступний етап – гідравлічний розрахунок мережі, підбір насосного обладнання з обов’язковим резервуванням (робочий і резервний насос) і трасування трубопроводів з урахуванням архітектури об’єкта.

Технічне обслуговування організовують за принципом планових перевірок різної періодичності – щотижневих, щомісячних, щоквартальних і щорічних – відповідно до вимог ДСТУ EN 12845 (для спринклерних і дренчерних систем), ДСТУ EN 14972-1 (для тонкорозпиленої води) та ДСТУ 9047:2020, а також регламенту виробника обладнання. Мінімальний обсяг включає візуальний огляд зрошувачів і трубопроводів, перевірку тиску в мережі та контрольний пуск насосної станції.

Компанії, що спеціалізуються на системах пожежогасіння

Якщо ж ви шукаєте підрядника для виконання повного комплексу робіт з пожежної безпеки – від проектування до монтажу й подальшого технічного обслуговування, – у нас є список найкращих компаній з пожежної безпеки в Україні (понад 20 компаній із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова та інших міст).

Висновок та рекомендації

Водяне пожежогасіння залишається основним і найбільш універсальним рішенням для більшості об’єктів, незважаючи на те, що такі системи вимагають значних початкових інвестицій у насосні станції та трубопроводи, але компенсують це надійністю, безпекою для персоналу та відносно недорогим вогнегасником (водою).

Вибір конкретного типу системи (спринклерна, дренчерна, тонкорозпилена вода) залежить від класу пожежної небезпеки об’єкта, наявного обладнання та допустимого рівня побічних збитків від контакту з водою.

Наступні кроки: зверніться до ліцензованої проєктної організації для визначення категорії об’єкта, замовте гідравлічний розрахунок мережі водопостачання та узгодьте проєкт із вимогами чинних ДБН і ДСТУ ще до початку монтажних робіт.

Поширені запитання