Правильно підібрана комплектація пожежного щита – це не просто формальне виконання вимог ДСНС, а реальна можливість ліквідувати загоряння на початковій стадії. Але на практиці багато власників бізнесу, що купують пожежні щити в комплекті з інвентарем, навіть не підозрюють, що їх наповненість може бути як надлишковою для невеликої будівлі, так і недостатньою для виробничого цеху чи складу.

У цій статті ми детально розберемо, що саме має бути на пожежному щиті як з точки зору закону (згідно з НАПБ А.01.001-2014) так і з практичної точки зору, та як уникнути зайвих витрат при комплектації.

Комплектація пожежного щита згідно норм

Комплектація пожежних щитів складається з первинних засобів пожежогасіння та немеханізованого інструменту. Кожен елемент має своє чітке призначення для конкретних типів загорянь.

Для щитів усередині приміщень такого офіційного переліку в принципі не існує, і це свідомий підхід: усередині приміщення інвентар підбирають під конкретну пожежну небезпеку та клас пожежі. Саме на цій різниці власники бізнесу найчастіше й переплачують – або, навпаки, недооснащують об’єкт (що потім може “вилізти боком” при перевірці).

Тому перше, що варто зробити перед тим, як комплектувати щит, – визначити, до якого з двох випадків належить ваш об’єкт: щит на відкритій території чи щит усередині будівлі, споруди, біля установки.

Чим комплектація щита на території відрізняється від щита в приміщенні?

Комплектація пожежного щита на території об’єкта

Згідно з п. 3.11 глави 3 розділу V НАПБ А.01.001-2014 для пожежних щитів, які встановлюються на території об’єкта (з розрахунку один щит на кожні 5000 м² захищуваної площі, якщо територія перевищує 200 м²), до стандартного комплекту входить:

Це офіційний перелік саме для зовнішнього (територіального) щита – жодних додаткових позицій норма тут не вимагає, але й не забороняє самому доповнити додатковим інвентарем (наприклад, пожежними відрами). А от скорочувати цей перелік для об’єктів, що підпадають під дію цього пункту, заборонено!

Навіщо в комплекті саме гаки, ломи та сокири?

Це питання виникає в кожного, хто вперше бачить такий перелік: здається, ніби пожежний щит “переобтяжений” ручним інструментом, який не гасить вогонь напряму. Але це не помилка комплектації – ці інструменти призначені не для гасіння, а для розбирання конструкцій, розкриття обшивки, відкидання палаючих матеріалів і створення протипожежних розривів на ранній стадії пожежі, коли рахунок іде на хвилини, а викликана спеціалізована техніка ще в дорозі.

Чи обов’язково фарбувати ломи та багри в червоний колір?

Так, це пряма вимога норми, а не традиція. П. 3.11 НАПБ А.01.001-2014 встановлює: «Засоби пожежогасіння, вогнегасники та пожежний інструмент повинні бути пофарбовані в червоний колір».

Тобто гаки, ломи, сокири та лопати на щиті повинні бути червоними — так само, як і сам щит (або мати червону окантовку, якщо щит білий).

Конусні відра на пожежному щиті – обов’язково чи ні?

Якщо ви подивитесь на будь-який готовий пожежний щит у продажу, там обов’язково будуть висіти два конусні відра. Проте, якщо відкрити чинний НАПБ А.01.001-2014 (п. 3.11), виявиться, що відра не входять до обов’язкового нормативного переліку комплектації щита.

Наявність конусних відер – це традиція, що, за поширеною версією, тягнеться ще з радянських часів. Юридично ви не зобов’язані їх мати (якщо іншого не вимагають специфічні галузеві правила вашого об’єкта), але на практиці виробники продовжують комплектувати ними всі стенди, оскільки вони дійсно зручні для черпання піску з ящика.

Комплектація пожежного щита в приміщенні

Для щита, який стоїть у конкретному приміщенні, споруді чи біля установки, норма формулює інший, гнучкіший принцип: на щиті мають бути ті первинні засоби гасіння, вогнегасна здатність яких відповідає класу пожежі за пожежним навантаженням, наявним саме в цьому просторі. Детальніше про Класи пожеж.

Тому не дивуйтесь, якщо готовий щит для невеликого офісу чи кафе, куплений в інтернет-магазині, містить 1 сокиру, 1 гак і 1 лопату замість «нормативних» трьох гаків і двох сокир – для такого об’єкта “повний” комплект просто надлишковий і не потрібен за законом.

Елементи комплектації пожежного щита

Далі йде немеханізований пожежний інструмент – ця категорія включає ручний інструмент для розбирання конструкцій та локалізації вогню.

Додаткова комплектація пожежного щита

Логічне запитання, яке виникає в кожного власника після того, як щит вже укомплектований за нормативами: а чи можна повісити на нього щось своє – наприклад, ліхтарик чи навіть шланг, який просто нема куди подіти?

Тобто лопату чи сокиру зі щита не можна забирати для копання грядки чи господарських робіт – і потім повертати «на місце».

Окремої норми, яка б забороняла розміщувати на щиті додаткові речі, немає. Але є вимога, яка фактично обмежує це на практиці: щит має забезпечувати «зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів» (п. 3.13), а сам щит, інвентар та вогнегасники «не повинні створювати перешкоди під час евакуації» (п. 3.15).

Тобто будь-що, що заважає швидко зняти основний інвентар або захаращує підхід до щита, – це вже потенційне порушення, навіть якщо формально заборони вішати конкретний предмет не існує.

Що зазвичай додають (з практики)

Обслуговування комплектуючих

Немеханізований пожежний ручний інструмент – гаки, ломи, сокири, лопати – підлягає періодичному обслуговуванню (п. 3.14 НАПБ), яке включає:

Вогнегасники обслуговуються окремо, за власним регламентом (ДСТУ 4297-2004), і саме вони найчастіше стають причиною недокомплектації щита під час перевірки – прострочений термін технічного обслуговування прирівнюється до відсутності вогнегасника.

Детальніше про Технічне обслуговування вогнегасників.

Нормативна база та вимоги

Комплектація пожежного щита регламентується такими документами:

• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – зокрема пп. 3.6–3.26 глави 3 розділу V, що визначають вимоги до первинних засобів пожежогасіння та комплектації пожежних щитів.
• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (Наказ МВС України №25 від 15.01.2018) – визначає кількість і тип вогнегасників для приміщень залежно від площі й категорії об’єкта.
• ДСТУ EN 2:2014 “Класифікація пожеж“ – визначає класи пожеж (A, B, C, D, F), під які підбираються засоби пожежогасіння для внутрішніх щитів.
• ДСТУ 4297-2004 “Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги” – застосовується до обслуговування вогнегасників у складі комплекту щита.
• ДСТУ EN ISO 7010:2019 Графічні символи. Кольори та знаки безпеки. Зареєстровані знаки безпеки – регламентує знаки, якими позначають місце розташування щита.

Що таке пожежний щит і навіщо він потрібен

Пожежний щит (стенд) – це металева конструкція для розміщення первинних засобів пожежогасіння: вогнегасників, пожежного інвентарю, ящика з піском тощо. Його головна задача – забезпечити швидкий доступ до інструментів для локалізації та гасіння пожежі на її початковій стадії, ще до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.

Обов’язковість встановлення пожежних щитів на виробничих, складських і допоміжних об’єктах, а також на території підприємств прямо передбачена НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні».

Пожежні щити обов’язкові на території підприємств і в приміщеннях незалежно від наявності інших систем захисту – внутрішнього водопроводу чи систем автоматичного пожежогасіння.

Пожежний щит має бути одночасно доступним (щоб людина за секунди дістала потрібний інструмент) і захищеним (щоб інвентар знаходився на видному місці з легким доступом, а в разі розміщення на вулиці – не псувався від погодних умов).

Види пожежних щитів та особливості

Залежно від умов експлуатації та місця встановлення, виділяють два основні типи пожежних щитів – відкриті і закриті. Кожен з них має чіткі умови застосування.

Щит пожежний відкритого типу

Це класичний плаский стенд, на якому інвентар розміщується на спеціальних гачках. Він не має дверцят чи захисної сітки.

Щит пожежний закритого типу

Це конструкція у вигляді шафи з дверцятами. Дверцята можуть бути суцільними металевими (з віконцями для візуального контролю) або виконані з металевої сітки.

Що означають позначення ЩП-А, ЩП-Б, ЩП-В, ЩП-Е

У багатьох джерелах – на сайтах виробників, у методичках з охорони праці тощо пожежні щити поділяють на типи за буквеним індексом:

Комплектація пожежного щита

Найголовніше тут – розуміти, що склад інвентарю на пожежному щиті прив’язаний до того, де саме цей щит стоїть і яку площу захищає. Той факт, що деякі пожежні щити продаються як «повністю укомплектовані», не означає автоматично, що вони відповідають нормам саме для вашого об’єкта.

Комплектація пожежного щита в приміщеннях

Для пожежних щитів усередині приміщень, споруд чи біля конкретної установки такого фіксованого переліку в НАПБ немає. Норма формулює інший принцип: на щиті мають бути ті засоби, вогнегасна здатність яких відповідає класу пожежі, характерному саме для цього простору.

Конкретну кількість і тип вогнегасників для такого приміщення визначають за окремим документом – Типовими нормами належності вогнегасників (наказ МВС №25 від 15.01.2018), де кількість прив’язана до площі й категорії саме вашого об’єкта, а не до переліку для зовнішнього щита.

Тому не дивуйтесь, якщо готовий щит для невеликого офісу чи кафе, куплений в інтернет-магазині, містить 1 сокиру, 1 гак і 1 лопату замість «нормативних» трьох гаків і двох сокир – для такого об’єкта повний зовнішній комплект просто надлишковий і не потрібен за законом.

Розміри пожежного щита

Чинні нормативні документи не встановлюють жорстких вимог та конкретних цифр.

Розмір пожежного щита визначається його місткістю – він має бути достатнім для зручного розміщення всього нормативного комплекту інструментів без їх нашарування один на одного. На практиці стандартні габарити найчастіше становлять близько 1500х1200 мм для відкритих типів та 1300х1000х300 мм для закритих шаф. Головна вимога – інвентар має зніматися вільно, без зачіпання сусідніх предметів.

Де та як встановлювати пожежний щит

1. Розташування: на видних і легкодоступних місцях, поблизу виходів з приміщень.
2. Видимість: щити не повинні перекривати шляхи евакуації.
3. Кольорове маркування: пожежний щит фарбують у червоний або білий колір. Якщо білий — по периметру наносять червону окантовку завширшки 30–100 мм. Весь закріплений на щиті інструмент і вогнегасники завжди червоні.

Нормативна база та вимоги

Встановлення, комплектація та експлуатація пожежних щитів в Україні регламентується наступними документами:

• НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні» – базовий документ. Глава 3 розділу V прямо встановлює обов’язковість розміщення пожежних щитів (стендів) на виробничих, складських, допоміжних об’єктах і території підприємств, норму їх кількості (1 щит на 5000 м² для об’єктів площею понад 200 м²), базову комплектацію, вимоги до забарвлення, маркування та обслуговування інвентарю.
• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників, затверджені наказом МВС України від 15.01.2018 № 25 – визначають, які саме вогнегасники (тип і кількість) належать конкретному приміщенню чи об’єкту залежно від категорії пожежної небезпеки; саме на цей документ, а не на окремі НАПБ, посилається чинна редакція Правил пожежної безпеки щодо вогнегасників.
• ДСТУ EN ISO 7010:2019 «Графічні символи. Кольори та знаки безпеки. Зареєстровані знаки безпеки» – регламентує форму та колір знаків безпеки, якими позначають місце розташування первинних засобів пожежогасіння, зокрема пожежних щитів.

Замість висновку

Пожежний щит – обов’язковий, але часто недооцінений елемент протипожежного захисту: правильно підібраний і повністю укомплектований, він дозволяє загасити займання силами персоналу ще до того, як воно переросте у серйозну пожежу.

Вибір між відкритим і закритим типом залежить переважно від місця розташування (рівень доступу та погодні умови). Головне правило експлуатації: інвентар має бути завжди на місці, щит – опломбований, але легко доступний, а персонал – чітко знати, з чого складається пожежний щит і як цим користуватися.

Поширені запитання

Протипожежне покривало (в побуті – пожежна ковдра або кошма) – це первинний засіб пожежогасіння, виготовлений з вогнетривкого матеріалу (зазвичай скловолокна або кремнеземної нитки). Воно призначене для локалізації невеликих осередків загоряння на початковій стадії, шляхом перекриття доступу кисню до вогню.

Принцип дії простий і фізично зрозумілий навіть без інженерної освіти: горіння – це реакція, якій потрібен кисень. Накинуте на джерело вогню покривало ізолює полум’я від повітря, і горіння припиняється за лічені секунди. Саме тому пожежне покривало – один з небагатьох засобів, який однаково доречний і в будинку/квартирі і на кухні ресторану, і в гаражі.

Протипожежне покривало входить до обов’язкової комплектації пожежного щита згідно НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні.

Найчастіше протипожежна ковдра рятує в ситуаціях, де використання порошкового вогнегасника є небажаним або небезпечним: наприклад, при загорянні олії на кухні ресторану (порошок під тиском може розкидати палаючу олію) або при загорянні одягу на людині.

Як працює протипожежне покривало

Робота покривала базується на принципі механічного припинення горіння через ізоляцію осередку від кисню – це один із чотирьох способів припинення горіння поряд з охолодженням, розведенням та хімічним гальмуванням реакції.

Коли полотно накидають на вогнище, воно щільно облягає поверхню, що горить, і перекриває приплив повітря. Без кисню полум’я гасне за 10–30 секунд, залежно від розміру осередку та щільності прилягання тканини. Матеріал покривала при цьому не горить і не плавиться завдяки термостійкому просоченню або самій природі волокна (скловолокно, базальт).

Важливо: покривало гасить лише поверхневе горіння відкритим полум’ям! Воно неефективне проти тління всередині матеріалу та проти пожеж, які підтримуються власним джерелом кисню (клас F, олії у фритюрницях великого об’єму, де ефективніше спеціалізоване обладнання).

Де застосовується протипожежне покривало

Протипожежне покривало ефективне для гасіння пожеж класів A (тверді горючі матеріали) та B (горючі рідини в невеликому об’ємі, наприклад, спалахнула олія на сковороді) – це прямо підтверджує НАПБ А.01.001-2014 (п. 3.23), який відносить покривала до засобів для класів A, B, D (для класу D є важливе застереження – про нього розповіли нижче, в розділі “Поширені питання”).

Окремо покривало підходить і для застосування на струмопровідному обладнанні під напругою (клас Е): це підтверджує вимога ДСТУ EN 1869:2021 (Додаток B) до електричного опору матеріалу – не менше 1 МОм у будь-якій точці полотна. Після гасіння обладнання все одно необхідно знеструмити.

Плюси та мінуси протипожежного покривала

Види та типи протипожежних покривал

Покривала класифікують за матеріалом виготовлення та за розміром – саме ці два параметри визначають, для якого сценарію підходить конкретний виріб.

Як користуватися протипожежним покривалом

Порядок дій при застосуванні простий, але вимагає короткого пояснення персоналу заздалегідь – саме тому інструкція наноситься прямо на чохол покривала.

Якщо покривало використовується на людині, одяг якої загорівся: людину слід укласти на підлогу (це знижує ризик потрапляння полум’я в дихальні шляхи), швидко накинути покривало, залишивши відкритою голову, і притиснути краї до тіла до припинення горіння.

Технічні характеристики

Ключовий нормативний документ, який визначає технічні вимоги до протипожежних покривал в Україні, – ДСТУ EN 1869:2021 (гармонізований з європейським EN 1869:2019). Він встановлює методики випробувань та мінімальні показники, яким має відповідати виріб.

Типові заявлені виробниками параметри:

• Максимальна температура короткочасного застосування – близько 1000 °C (експозиція менше 15 хвилин).
• Максимальна температура тривалого застосування – близько 350 °C (експозиція понад 15 хвилин).
• Час гасіння невеликого осередку відкритого горіння – як правило, до 30 секунд після правильного накидання.

Відповідність ДСТУ підтверджує сам виробник документами! Перевіряйте наявність на упаковці маркування відповідності ДСТУ EN 1869:2021, дату виробництва та рекомендований виробником строк зберігання – ці дані зазвичай нанесені на чохол або вкладений паспорт виробу.

Нормативна база та вимоги

Виробництво, застосування та розміщення протипожежних покривал в Україні регламентується такими документами:

• ДСТУ EN 1869:2021 – “Протипожежні покривала” (гармонізований з EN 1869:2019), встановлює технічні вимоги та методи випробувань до покривал. З 01.01.2022 замінив попередній ДСТУ 4833:2007.
• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – визначає загальні вимоги до оснащення об’єктів первинними засобами пожежогасіння: п. 3.23 встановлює мінімальні розміри покривал залежно від сценарію застосування (1×1 / 2×1,5 / 2×2 м), а п. 3.11 прямо вимагає покривало розміром 2×2 м у складі щита, розташованого на території об’єкта.
• ДСТУ EN 2:2014 Класифікація пожеж – класи A, B, C, D, E, F. Для більш детального розуміння, що саме рекомендується гасити протипожежною ковдрою.
• ДСТУ 2272:2006 Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять – використовується для однозначного трактування термінології у сфері пожежної безпеки.

Висновок

Протипожежне покривало – це базовий, надійний та безвідмовний засіб пожежогасіння, який не потребує технічного обслуговування чи перезарядки, на відміну від вогнегасників.

Кошма є ідеальним доповненням до вогнегасників та обов’язковим елементом пожежного щита.

Поширені запитання

Про що цей документ

НАПБ Б.06.005-97 – це нормативний документ, який встановлює мінімальні вимоги до оснащення вогнегасниками колісних транспортних засобів в Україні: легкових і вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів та автобусів. Документ визначає, скільки вогнегасників, якого типу та з якою масою заряду вогнегасної речовини повинен мати той чи інший транспортний засіб залежно від його категорії та повної маси.

Простими словами: цей документ відповідає на питання “який вогнегасник має бути в моєму авто, щоб не порушувати закон і мати змогу загасити невелику пожежу на початковій стадії”. Він застосовується і при виробництві та переобладнанні транспортних засобів, і під час експлуатації – зокрема під час технічного огляду.

Основні положення НАПБ Б.06.005-97 / Постанова КМУ №1128

Для кого обов’язковий

• Власники та користувачі легкових і вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів та автобусів, зареєстрованих і експлуатованих на території України
• Автопідприємства, перевізники, служби технічного огляду транспортних засобів
• Виробники та станції техобслуговування, що комплектують або переобладнують транспортні засоби

Основні вимоги (коротко)

• Тип вогнегасника – порошковий, закачного типу (з маркуванням “(з)”) або з газом-витискувачем у балоні.  Детальніше про типи вогнегасників.
• Кількість та заряд вогнегасної речовини визначаються категорією транспортного засобу та його повною масою
• Причепи і напівпричепи оснащуються окремо від тягача – за власною повною масою (від 0,75 т до понад 10 т)
• Мінімальна кількість вогнегасників – одна одиниця на транспортний засіб (крім випадків, де інші норми чи правила експлуатації вимагають більшої кількості)
• Вогнегасник має відповідати заявленому типу й мінімальному заряду – встановлення вогнегасника меншого обсягу, ніж передбачено таблицею, не відповідає вимогам норм

Що важливо пам’ятати

• Відсутність вогнегасника або його невідповідність нормі (менший заряд, невідповідний тип) є порушенням, яке виявляється під час технічного огляду та може бути підставою для складання протоколу
• Норми диференційовані за повною масою транспортного засобу, а не лише за його типом – тому для однієї категорії авто (наприклад, вантажівок) можуть діяти різні вимоги залежно від маси

Дисклеймер: це коротка вижимка документу. Більш детальна інформація – у самому документі (див. нижче).

Практичне застосування

На практиці НАПБ Б.06.005-97, разом з Постановою КМУ №1128 є інструкцією для кожного водія при купівлі засобів пожежогасіння. Для приватного легкового авто, згідно із законом, достатньо купити один вогнегасник типу ВП-2. Для логістичних компаній, що мають у парку фури понад 12 тонн, стандартом оснащення є великий вогнегасник ВП-9.

Важливо також слідкувати за терміном придатності порошкових вогнегасників та вчасно здійснювати їх технічне обслуговування згідно з паспортом виробу.

Пов’язані документи

• Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. № 1128 (документ, яким затверджено норми).
• Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. № 934 (документ, яким внесено чинні зміни).
• Правила пожежної безпеки в Україні – в частині вимог до первинних засобів пожежогасіння.
• ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань.

Завантажити PDF

Для власників бізнесу та відповідальних за пожежну безпеку навігація у світі стандартів часто перетворюється на квест. В Україні паралельно існують національні стандарти (ДСТУ), гармонізовані європейські норми (ДСТУ EN) та правила експлуатації (НАПБ).

Тож в цій статті зробимо огляд по актуальній нормативній базі і розберемо, який документ регулює купівлю вогнегасника, який – його розміщення в офісі, а який – технічне обслуговування.

Класифікація та загальні вимоги (ДСТУ вибір вогнегасника)

Перш ніж обирати вогнегасник за наведеними нижче стандартами, важливо розуміти, що саме горить (клас пожежі) – цьому присвячений окремий базовий документ, ДСТУ EN 2:2014, який визначає тип пожежі A, B, C, D та F.

Наступний крок, коли ви обираєте вогнегасник, зрозуміти, чи відповідає він сучасним вимогам якості та безпеки. За це відповідають стандарти, що регламентують його технічні характеристики.

Важливо: Якщо на корпусі вогнегасника немає посилання на ДСТУ EN 3-7 (або еквівалент), його сертифікація під сумнівом.

ДСТУ 9318:2025 – Вогнегасники для жорстких умов

Цей новий стандарт не скасовує дію звичного ДСТУ EN 3-7, а доповнює його. Повна назва документа – “Вогнегасники переносні водяні, водопінні та порошкові іскробезпечні для використання в середовищах з жорсткими умовами”.

У чому різниця? Цей документ регламентує вимоги виключно до вогнегасників для специфічних та небезпечних середовищ (наприклад, шахти, об’єкти з підвищеною вибухонебезпекою, хімічні виробництва з агресивною корозією).

Важливо: Якщо ваш об’єкт не належить до вибухонебезпечних або агресивних середовищ, ви, як і раніше, керуєтесь загальним стандартом ДСТУ EN 3-7.

→ [Детальний огляд ДСТУ 9318:2025]

ДСТУ EN 1866-1:2014 – Для пересувних вогнегасників

Якщо маса вогнегасника перевищує 20 кг (зазвичай це великі балони на візку, які використовують на АЗС, складах ПММ чи у виробничих цехах), вони підпадають під дію іншого стандарту – ДСТУ EN 1866-1.

Правила експлуатації та норми належності

Коли питання стосується “Де ставити?”, “Як зберігати?”, “Скільки вогнегасників мені потрібно?” – марно шукати відповіді у будь-якому ДСТУ. Державні стандарти описують прилад, а правила його використання описує НАПБ (нормативно-правовий акт з пожежної безпеки).

НАПБ Б.01.008-2018 – правила експлуатації

Це ключовий нормативно-правовий акт, яким мають керуватися всі підприємства в Україні. Повна назва: “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників”.

З практики: Інспектори ДСНС під час перевірок в першу чергу керуються саме цим документом. Відсутність журналу обліку або неправильний розрахунок кількості – це порушення саме НАПБ Б.01.008-2018.

НАПБ Б.06.005-97 – норми оснащення транспорту

Для колісного транспорту діє окремий документ – НАПБ Б.06.005-97 “Норми оснащення вогнегасниками колісних транспортних засобів” (затверджений постановою КМУ від 08.10.1997 № 1128, у редакції від 03.09.2009 № 934).

З практики: для легкового автомобіля достатньо одного порошкового вогнегасника (ВП-2) із зарядом не менше 2 кг. А ось вантажівки, автобуси та причепи вимагають вогнегасник більшої місткості – аж до ВП-9 (9 кг) залежно від повної маси транспортного засобу.

Важливо: документ визначає лише мінімальну кількість і тип вогнегасника – де саме його закріпити в салоні чи кабіні, регулює вже НАПБ Б.01.008-2018 та вимоги виробника транспортного засобу.

Технічне обслуговування (Перезарядка та ТО)

Вогнегасник – це балон під тиском, який має термін придатності. Просто купити його недостатньо, його потрібно періодично обслуговувати.

ДСТУ 4297:2004 – Стандарт сервісу вогнегасників

Обслуговування вогнегасників згідно з ДСТУ 4297 можуть проводити лише організації, що мають відповідну ліцензію ДСНС – пункти технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ). Самостійне перезарядження на підприємстві без ліцензії та обладнання заборонено!

Типова помилка: Вважати, що “термін придатності” вогнегасника – це термін до перезарядки. Згідно з ДСТУ 4297, вогнегасник потребує щорічної діагностики на ПТОВ (для порошкових закачних – вибірково, але з обов’язковим щорічним оглядом), а перезарядка проводиться за результатами діагностики або після використання.

Зведена таблиця стандартів

Для швидкої орієнтації ми звели основні документи в одну таблицю. Це допоможе структурувати нормативне поле.

Висновок та рекомендації

Єдиного ДСТУ для вогнегасників не існує – треба використовувати ті стандарти, які підходять для вашої ситуації.

Пам’ятайте, вогнегасник “для галочки” – це ризик. А вогнегасник, що відповідає стандартам – це реальна безпека.

Поширені запитання

Класифікація пожеж визначає, що саме горить і чим це безпечно гасити. Розуміння класу пожежі є важливим для вибору правильної вогнегасної речовини. Помилка у визначенні виду пожежі може призвести до того, що гасіння буде неефективним, або навіть небезпечним (наприклад, подача води на електроустановки або палаюче масло).

Детальний огляд класів пожеж (A, B, C, D, F)

Згідно з чинними нормами, пожежі поділяються на 5 основних класів. Розглянемо кожен з них з точки зору фізики процесу та методів ліквідації.

Клас A: Пожежі твердих речовин

Це найпоширеніший тип пожеж. До нього відносяться горіння твердих матеріалів, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням.

• Матеріали: Деревина, папір, текстиль, вугілля, гума, деякі пластмаси.
• Підкласи (застаріле, але зустрічається): А1 (з тлінням), А2 (без тління).
• Чим гасити: Вода, водні розчини, піна, порошок ABC.

Важливо: Головна особливість класу A – здатність до глибинного тління. Тому поверхневого гасіння часто недостатньо, потрібне охолодження масиву речовини (зазвичай водою).

Клас B: Пожежі рідких речовин

Цей клас охоплює горіння рідин або твердих речовин, які розплавляються під дією температури.

• Матеріали: Бензин, дизельне паливо, спирти, розчинники, лаки, а також парафін та стеарин.
• Особливість: Горить не сама рідина, а її пари над поверхнею.
• Чим гасити: Повітряно-механічна піна, порошок, вуглекислота (CO2), аерозолі.
• Заборонено: Гасити компактним струменем води (це призведе до розбризкування палаючої рідини та збільшення площі пожежі).

Примітка: Вода може використовуватися для гасіння класу B тільки у вигляді тонко розпиленого туману, який створює охолоджуючий екран, або для охолодження резервуарів ззовні.

Клас C: Пожежі газоподібних речовин

Горіння газів вимагає специфічного підходу до безпеки.

• Матеріали: Побутовий газ (метан), пропан, бутан, водень.
• Тактика гасіння: Першочергове завдання – перекрити подачу газу. Гасіння факела без перекриття витоку може призвести до накопичення газу та об’ємного вибуху.
• Чим гасити: Порошкові вогнегасники, інертні гази.

Клас D: Пожежі металів

Це найскладніший для гасіння клас пожеж, який характеризується надзвичайно високими температурами горіння.

• Матеріали: Легкі метали (алюміній, магній та їх сплави), лужні метали (літій, натрій).
• Чим гасити: Тільки спеціальні порошки класу D.
• Категорично заборонено: Використовувати воду, піну або звичайні вогнегасники. При контакті води з палаючим магнієм відбувається вибух з виділенням водню.

Важливо: Не плутайте клас D із загорянням літій-іонних акумуляторів (смартфони, електроавтомобілі). Хоча вони містять літій, гасіння таких пристроїв має свою специфіку (переважно охолодження водою), і звичайні порошки D там не завжди ефективні.

Клас F: Пожежі речовин для приготування їжі

Відносно новий клас в українських стандартах (введений з гармонізацією EN 2), який виділили в окрему групу через специфіку горіння жирів.

• Матеріали: Рослинні та тваринні олії і жири в кухонному обладнанні.
• Чому не клас B? Температура горіння олії значно вища за звичайні паливно-мастильні матеріали, а спроба загасити її водою викликає миттєве википання води та викид палаючого жиру (ефект “вогняної кулі”).
• Чим гасити: Спеціальні вогнегасники для кухонь (на основі водних розчинів солей, що створюють плівку (ефект омилення)).

Клас E (електроустановки) – нюанси

Ви можете помітити на вогнегасниках маркування “E” (або напис “до 1000В”), хоча в офіційному переліку ДСТУ EN 2 такого класу немає.

З практики: Згідно з європейськими нормами, пожежі електроустановок не виділяються в окремий клас, оскільки електрика – це джерело запалювання, а горить зазвичай обмотка, пластик (Клас A) або масло (Клас B).

Проте в українській практиці та нормативній документації (наприклад, у Правилах експлуатації вогнегасників) поняття “пожежа класу E” використовується для позначення горіння електроустановок під напругою.

Який вогнегасник обрати для класу пожежі (таблиця)

Визначити можливий вид пожежі та підібрати заздалегідь вогнегасник для цього класу – найважливіша частина планування безпеки! Адже не кожен вогнегасник є універсальним. А використання невідповідного типу може тільки погіршити ситуацію.

Нижче наведено матрицю сумісності згідно з НАПБ та паспортними даними типових вогнегасників.

Пояснення вибору від експертів

Висновок

Розуміння класів пожеж – це фундамент пожежної безпеки.

1. Визначте, які матеріали переважають у вашому приміщенні (дерев’яні конструкції, папір, бензин, комп’ютери?).
2. Співставте це з класом пожежі (A, B, C, E, F).
3. Оберіть відповідний вогнегасник згідно з таблицею.

Поширені запитання

Про що цей документ

ДСТУ EN 3-7:2014 встановлює характеристики, вимоги до робочих параметрів та методи випробувань переносних вогнегасників. Це гармонізований європейський стандарт, який визначає єдині критерії оцінки якості та ефективності вогнегасників, що застосовуються в Україні.

Документ призначений для виробників вогнегасників, випробувальних лабораторій, органів сертифікації та контролю якості. Стандарт забезпечує технічну основу для підтвердження того, що вогнегасник відповідає заявленим характеристикам і може ефективно використовуватися для гасіння пожеж відповідних класів.

Основні положення ДСТУ EN 3-7:2014

Для кого обов’язковий:

• Виробники переносних вогнегасників
• Випробувальні лабораторії, що здійснюють сертифікаційні випробування вогнегасників
• Органи з сертифікації продукції протипожежного призначення
• Імпортери вогнегасників, які вводять продукцію на ринок України
• Підприємства з технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ)

Сфера застосування:

• Визначення технічних характеристик переносних вогнегасників
• Встановлення вимог до робочих параметрів вогнегасників різних типів
• Проведення випробувань вогнегасників на відповідність вимогам
• Підтвердження вогнегасної здатності за класами пожеж
• Оцінка якості та безпеки вогнегасників

Що регулює стандарт:

• Методи випробувань вогнегасників на модельних вогнищах різних класів пожеж (А, В, С, F)*
• Вимоги до конструкції та функціонування вогнегасників (про конструкцію і принцип роботи читайте в окремій статті «З чого складається вогнегасник і як він працює»).
• Параметри вогнегасної здатності
• Умови та методики проведення випробувань
• Критерії оцінки ефективності вогнегасників
• Вимоги до маркування та інформування споживачів

*Примітка щодо класу D: Визначення придатності вогнегасників для гасіння металів (клас D) не входить до сфери застосування цього стандарту, оскільки для них неможливо створити стандартизоване модельне вогнище. Проте, до таких вогнегасників застосовуються інші загальні вимоги цього стандарту (як до порошкових).

Що важливо пам’ятати:

• Вогнегасники, що реалізуються в Україні, повинні відповідати вимогам цього стандарту
• Підтвердження відповідності здійснюється через випробування в акредитованих лабораторіях
• Стандарт є обов’язковим для застосування при сертифікації вогнегасників
• Невідповідність вимогам стандарту є підставою для заборони реалізації продукції

Практичне застосування

Типові приклади використання

• Офісні приміщення: Вибір вуглекислотних вогнегасників для серверних (не залишають слідів) та порошкових для загальних зон, спираючись на ранги гасіння (А та В), визначені в розділі 15.
  Детальніше про те, чим вуглекислотні вогнегасники відрізняються від порошкових і чому для серверних обирають саме СО2, читайте в статті «Типи вогнегасників».
• Кухні ресторанів: Використання спеціалізованих вогнегасників для класу пожежі F (горіння жирів), вимоги до яких описані в Додатку L.
• Транспорт: Використання порошкових вогнегасників, що витримують вібрацію та низькі температури (до -30 °C), згідно з вимогами до температурного діапазону.

Особливості застосування на практиці

Стандарт чітко розмежовує типи вогнегасних речовин. Важливо звертати увагу на наявність піктограм класів пожеж (A, B, C, F) на етикетці. Наприклад, літера «С» (горіння газів) наноситься тільки на порошкові вогнегасники. Також стандарт вимагає, щоб вогнегасник працював без перевертання догори дном.

Приклад практики на об’єкті: Кухня ресторану або кафе

Власник ресторану обладнує кухню засобами пожежогасіння. Згідно з ДСТУ EN 3-7:2014, звичайний порошковий вогнегасник тут буде неефективним і навіть небезпечним, оскільки стандарт прямо вказує: «застосовувати порошкові та вуглекислотні вогнегасники для гасіння пожеж класу F небезпечно». Тому для фритюрниць та жарочних поверхонь необхідно обрати вогнегасник, який пройшов випробування за класом F (Додаток L). На його етикетці має бути піктограма «F» та вказаний рейтинг, наприклад, 40F (що означає здатність загасити 40 літрів палаючої олії). Це гарантує, що при розпиленні речовина не спричинить розбризкування палаючої рідини та утворить захисну плівку.

Пов’язані документи

У тексті ДСТУ EN 3-7:2014 є нормативні посилання на інші стандарти, які формують цілісну систему вимог:

• ДСТУ EN 2 «Класифікація пожеж» – визначає класи A, B, C, D, F, які використовуються для маркування вогнегасників.
• ДСТУ EN 3-8 – додаткові вимоги до конструкції та стійкості до тиску (для балонів до 30 бар).
• ДСТУ EN 3-9 – додаткові вимоги до вуглекислотних вогнегасників.
• ДСТУ EN 3-10 – оцінка відповідності (сертифікація).
• ДСТУ ISO 9227 – випробування на корозійну стійкість (соляний туман).
• ДСТУ EN 1866-1:2014 Вогнегасники пересувні. Частина 1. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань
• ДСТУ 2272:2006 – Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять
• ДСТУ 2273:2006 – Протипожежна техніка. Терміни та визначення основних понять
• ДСТУ 4297:2004 – Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги. А практичні аспекти цього процесу ми розбирали в статті «Технічне обслуговування вогнегасників».

Всі пов’язані документи переглянути можна безпосередньо в повному тексті документу.

Також корисними будуть загальні нормативні документи по протипожежній безпеці:

• ДБН В.2.5-56:2014 – Системи протипожежного захисту
• ДБН В.1.1-7:2016 – Пожежна безпека об’єктів будівництва
• НАПБ А.01.001-2014 – Правила пожежної безпеки в Україні
• НАПБ Б.01.008-2018 Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників

Завантажити PDF

Питання “який вогнегасник поставити вдома” зазвичай виникає вже після того, як людина побачила новину про пожежу в сусідньому будинку або сама пережила невелике загоряння. І тут з’ясовується: вогнегасників багато – порошкові, вуглекислотні, пінні, аерозольні, а маркування на балоні (ВП-2, ВВК-3, АВСЕ) ясності не додають.

Для квартири підходить не будь-який вогнегасник, а той, що відповідає типовим ризикам побутового приміщення: коротке замикання проводки, займання на кухні тощо. Окремо варто виділити ризик, який став особливо актуальним останніми роками, – пожежі павербанків, портативних зарядних станцій та акумуляторів інверторів, які масово з’явилися в квартирах та будинках українців через відключення електроенергії.

Тож вибір має бути обдуманим – наприклад, водопінним вогнегасником не можна гасити електроприлади під напругою, а звичайний порошковий може невідворотньо пошкодити дорогу техніку. Про це і буде йти мова нижче.

Які пожежі найчастіше трапляються в житлі

Перш ніж обирати вогнегасник, варто розуміти, що саме він має гасити. У квартирах і приватних будинках найтиповіші сценарії:

Ці сценарії відповідають різним класам пожеж – A (тверді речовини), B (рідини), C (гази), та умовно “E” (електроустановки під напругою до 1000 В) і F (жири й олії на кухні). → Детальніше про класи пожеж.

Пожежі акумуляторів: павербанки, портативні станції та інвертори

Через регулярні відключення електроенергії кількість павербанків, портативних зарядних станцій і стаціонарних акумуляторів для інверторів/ДБЖ у квартирах різко зросла – і разом з нею зросла кількість пожеж, пов’язаних саме з цими пристроями.

Причина займання – не відкрите полум’я, а внутрішній процес усередині літієвої комірки: перезаряд, механічне пошкодження, заводський дефект або перегрів запускають так звану теплову втечу (thermal runaway) – самопідтримувану хімічну реакцію. На жаль, таке загоряння не так легко загасити і навіть вогнегасник не завжди допоможе.

Чи допоможе вогнегасник класу D проти пожежі павербанка чи EcoFlow?

Тут варто розвіяти поширену плутанину – вогнегасники класу D розроблені для гасіння горіння металів у чистому вигляді – магнію, натрію, калію, алюмінієвого порошку та металевого літію (наприклад, у деяких неперезаряджуваних літієвих елементах живлення).

Літій-іонні та літій-залізо-фосфатні (LiFePO4) акумулятори, які стоять у павербанках, портативних станціях типу EcoFlow та акумуляторах інверторів, не містять металевого літію – літій там перебуває у зв’язаному, іонному стані в складі електроліту та електродів. Це означає, що класичний порошок класу D не розрахований на цей тип горіння і не гарантує зупинки горіння. Тому дійте за одним з двох вищенаведених алгоритмів.

Види вогнегасників для квартири

Для використання в житлових приміщеннях розглядають три основні типи вогнегасників і один допоміжний. Кожен з них має свої технічні нюанси та підводні камені.

Порошкові вогнегасники (ВП)

Порошкові вогнегасники – найпоширеніший варіант для дому. Вогнегасна речовина – дрібнодисперсний порошок (на основі фосфорно-амонійних солей або бікарбонату натрію), який ізолює осередок горіння від кисню та перериває ланцюгову реакцію горіння.

Такі вогнегасники маркуються літерами класів, для яких вони придатні – найчастіше ABCE, тобто тверді речовини, рідини, гази та електроустановки під напругою. Це робить порошковий вогнегасник універсальним вибором для квартири: одним балоном можна погасити і проводку, і тліючий текстиль.

Важливо: порошок після спрацювання залишає дрібний пил на всіх поверхнях у радіусі кількох метрів – меблях, техніці, підлозі. Це не є недоліком з точки зору безпеки, але власника варто попередити заздалегідь: прибирання після застосування порошкового вогнегасника вимагає часу та зусиль.

Вуглекислотні вогнегасники (ВВК)

Вуглекислотний вогнегасник витісняє кисень з зони горіння вуглекислим газом (СО2) і охолоджує поверхню. Головна перевага для квартири – речовина не залишає жодних слідів на техніці, одязі чи меблях, тому такі вогнегасники часто ставлять біля дорогої електроніки чи розподільного щита.

Цей тип добре підходить для класів B (рідини) та електроустановок під напругою, але малоефективний для класу A (тверді горючі матеріали) – газ швидко вивітрюється і не охолоджує волокнисті чи пористі матеріали настільки, щоб зупинити повторне займання. Тому вуглекислотні вогнегасники не підходять для квартири як єдиний тип вогнегасника!

Якщо вам потрібно мати в квартирі вуглекислотний вогнегасник для дорогого електричного обладнання, то тільки у парі з порошковим, що захистить приміщення від побутових загорянь.

Важливий нюанс безпеки: під час роботи пластиковий розтруб вуглекислотного вогнегасника охолоджується до -70°C. Триматися за нього голими руками суворо заборонено – це призведе до миттєвого обмороження.

Водяні та водопінні вогнегасники (ВВ, ВВП)

Вода – класична вогнегасна речовина для класу А: вона просочує й охолоджує тверді горючі матеріали – текстиль, папір, деревину, меблі. Водопінний вогнегасник (ВВП) додає до води піноутворювач, який покриває поверхню плівкою і трохи розширює можливості на клас В (горючі рідини, за рахунок ізоляції від кисню).

На перший погляд це виглядає логічно для квартири – адже меблів і тканин там багато. Але на практиці саме водяні й водопінні вогнегасники – найгірший вибір для житла. В першу чергу через невідповідність реальним ризикам квартири – найпоширеніший сценарій побутової пожежі це коротке замикання, але вода й піна – провідники. Тому на електроустаткування під напругою такий вогнегасник використовувати заборонено (виняток становлять лише моделі, на корпусі яких чітко вказано допуск для гасіння електрообладнання до 1000 В).

Ще один практичний мінус – вузький робочий температурний діапазон. У більшості моделей робоча температура – приблизно від +5°C до +50°C. Для балкона, неопалюваного гаража чи дачного будинку взимку такий вогнегасник просто замерзне і стане непридатним саме тоді, коли може знадобитися.

Ну і ціна у таких вогнегасників вища за порошкові моделі. Тому буде дивно, якщо для квартири обрати гірший та дорожчий вогнегасник.

Аерозольні вогнегасники для кухні

Для будь-якої квартири чи приватного будинку варто окремо розглянути вогнегасники аерозольного типу, що можуть гасити пожежі класу F.

Якщо говорити про побутові кухні, то це зазвичай водопінні балончики невеликої маси заряду (типу ВВПА-400), що утворюють на поверхні гарячого жиру плівку, яка охолоджує його і перекриває доступ кисню без розбризкування.

Такі вогнегасники не можуть бути єдиним первинним засобом пожежогасіння у квартирі і також рекомендується використовувати їх в додачу до порошкового вогнегасника.

Скільки вогнегасників має бути в квартирі?

Згідно з НАПБ Б.01.008-2018 “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників“, кожна квартира або будинок індивідуальної забудови має бути забезпечена одним водяним (ВВ-5, ВВ-6), водопінним (ВВП-6) або порошковим (ВП-2, ВП-3) вогнегасником. Це мінімальна законна вимога – і, як ви вже могли прочитати вище, для квартири площею до 60–70 м² одного порошкового вогнегасника зазвичай достатньо і він закриває більшість типових побутових класів (крім жирових займань на кухні, про які йшлося вище).

Для більшої площі квартири, або приватного будинку на кілька поверхів логічно розмістити декілька вогнегасників в доступних місцях (біля дверей або на шляху евакуації, на висоті, зручній для швидкого зняття).

Типова помилка: зберігання вогнегасника в шафі чи коморі, де він заставлений речами, “щоб не заважав” – у критичний момент на пошук та розбір речей немає часу. Засіб повинен бути на видному, легкодоступному місці.

Який вибрати об’єм вогнегасника для квартири / будинку?

Для квартири оптимальний діапазон – заряд від 2 до 5 кг (для порошкових) або 2–3 кг (для вуглекислотних, якщо ви обираєте його як додатковий засіб для електроніки).

Більші балони (6 кг і вище) важкі для швидкого застосування непідготовленою людиною і зазвичай надлишкові для площі типової квартири.

Нормативна база та вимоги

Питання вибору, розміщення та експлуатації вогнегасників для житлових приміщень в Україні регламентується такими документами:

• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – встановлюють загальні вимоги щодо оснащення об’єктів, зокрема житлових, первинними засобами пожежогасіння.
• НАПБ Б.01.008-2018 Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників – саме цей документ визначає, скільки і яких вогнегасників має бути на об’єкті, включно з квартирами та приватними будинками, і замінив собою чинний раніше НАПБ Б.03.001-2004.
• ДСТУ EN 3-7:2014 Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробувань.
• ДСТУ EN 2:2014 Класифікація пожеж – визначає класи А, В, С, D, F, на які орієнтується маркування вогнегасників.
• ДСТУ 4297:2004 – Пожежна техніка. Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги.

Обслуговування та термін придатності

Навіть правильно підібраний вогнегасник втрачає ефективність без обслуговування. Власник відповідає за:

• Періодичний зовнішній огляд – цілісність корпусу, наявність пломби, читабельність манометра (якщо є) та етикетки.
• Своєчасну перезарядку – порошкові вогнегасники зазвичай перезаряджають раз на 5 років або раніше, якщо є ознаки втрати тиску.
• Заміну у разі механічних пошкоджень балона, корозії або втрати робочого тиску нижче за норму.

Точні інтервали залежать від конкретної моделі та типу заряду – орієнтуйтеся на паспорт виробу та вимоги ДСТУ, що описані на сторінці “Технічне обслуговування вогнегасників: терміни, правила та вимоги в Україні“.

Висновок та рекомендації

Для більшості квартир кращим рішенням залишається порошковий вогнегасник ВП-2 або ВП-3 – він універсальний за класами пожеж, компактний і відповідає мінімальним вимогам закону. Якщо в квартирі багато електроніки чи дороге і чутливе до порошку обладнання, варто додатково розглянути невеликий вуглекислотний вогнегасник, який не залишає слідів на техніці.

Також на будь-якій кухні в квартирі варто мати невеликий аерозольний вогнегасник, з поміткою “для пожеж класу F”.

Розміщення: вогнегасник має знаходитися в легкодоступному місці, подалі від прямих сонячних променів та нагрівальних приладів. Найкращі місця – коридор (біля вхідних дверей) та кухня (але не впритул до плити).

Поширені запитання

Наявність вогнегасника на об’єкті – це лише половина справи. У критичній ситуації час іде на секунди, і знання як користуватися вогнегасником може допомогти врятувати майно і життя людей.

Ця стаття з фото та відео інструкціями про користування вогнегасником допоможе вам зрозуміти загальні принципи роботи і розібрати технічні нюанси різних типів вогнегасників та уникнути фатальних помилок під час пожежі.

Універсальний алгоритм використання вогнегасника

Незалежно від типу вогнегасника, базовий принцип його приведення в дію залишається незмінним. У міжнародній практиці він відомий як правило PASS (Pull, Aim, Squeeze, Sweep – Потягніть, Прицільтеся, Натисніть, Проведіть).

Відео: Як правильно користуватися вогнегасником

Це відео – практичний майстер-клас від фахівців ДСНС, присвячений правильному використанню вогнегасників. У короткому форматі глядач дізнається:

• Типи вогнегасників: особливості використання водних, порошкових та вуглекислотних моделей (0:12–0:43).
• Підготовка: як перевірити справність пристрою за допомогою пломби та манометра (0:44–0:54).
• Алгоритм дій: покрокова інструкція з гасіння вогню, включаючи безпечну дистанцію та правильну техніку підходу до джерела загоряння (0:57–1:12).

Ще одне коротке відео, цього разу від ГУ ДСНС України у Рівненській області, з демонстрацією як користуватися вогнегасником з поясненням за 30 секунд.

А у цьому відео покроково показують як користуватися порошковим вогнегасником: як його привести у дію, з якої відстані діяти та куди спрямовувати струмінь, щоб швидко загасити вогонь. Плюс порада щодо оптимальної ваги / об’єму вогнегасника та нагадування, чому важливо вчасно його обслуговувати.

Практичні поради

Пам’ятайте: вогнегасник – це інструмент перших хвилин пожежі, що розрахований на локалізацію невеликих осередків займання, а не на боротьбу з великою пожежею.

Нормативна база та вимоги

Питання застосування, розміщення та експлуатації вогнегасників регламентується:

• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) – зокрема вимоги до перевірки готовності вогнегасника перед застосуванням та відповідальність за його справність.
• ДСТУ EN 2:2014 – класифікація пожеж за видами горючих матеріалів (класи A, B, C, D, E, F), яка визначає, який тип вогнегасника застосовний до конкретного осередку горіння.
• ДСТУ EN 3-7:2014 – технічні вимоги до переносних вогнегасників, зокрема до маркування, конструкції запобіжного механізму та манометра.
• Кодекс цивільного захисту України – загальні обов’язки громадян та посадових осіб щодо дій у разі пожежі, включно з можливістю застосування первинних засобів пожежогасіння.

Автомобіль згоряє повністю в середньому за 5–10 хвилин. Велика кількість пластику, паливно-мастильні матеріали та складна електропроводка роблять транспортний засіб об’єктом підвищеної пожежної небезпеки. Наявність вогнегасника в машині – це не просто вимога Правил дорожнього руху (ПДР) для уникнення штрафу, а єдиний шанс зупинити пожежу на ранній стадії до приїзду рятувальників.

У цій статті розберемо, який вогнегасник краще для авто, які є нормативні вимоги до об’єму та типу для різних авто, та чому перші секунди після загоряння найважливіші.

Законодавчі вимоги до вогнегасника в автомобілі

В Україні наявність справного вогнегасника – це не рекомендація, а обов’язкова умова експлуатації транспортного засобу. Вимога закріплена підпунктом «е» пункту 31.4.7 Правил дорожнього руху України: експлуатація транспортного засобу забороняється, якщо він не укомплектований справним вогнегасником (та аптечкою). Тобто відсутність вогнегасника – це підстава для зупинки автомобіля та штрафу, а не просто “побажання”.

Який мінімальний об’єм вогнегасника потрібен за законом?

Норми відрізняються залежно від категорії транспортного засобу (згідно з Постановою КМУ №1128):

Для звичайного легкового авто вогнегасника на 2 кг достатньо, щоб локалізувати займання невеликого масштабу – наприклад, тління проводки чи загоряння у моторному відсіку на ранній стадії.

Чи потрібен окремий вогнегасник для авто на ГБО?

Для транспортних засобів із встановленим газобалонним обладнанням (ГБО) на практиці рекомендують мати вогнегасник більшого об’єму та розміщувати його ближче до салону, а не в багажнику поруч із балоном – адже саме там ризик поширення займання найвищий.

Однак чіткої окремої норми щодо збільшеного мінімального об’єму вогнегасника для авто з ГБО в офіційних джерелах не вдалося однозначно підтвердити. Якщо у вас встановлено ГБО, безпечніше орієнтуватися на вогнегасник об’ємом від 4 кг і консультуватися з сертифікованим встановлювачем обладнання щодо конкретних рекомендацій.

Чи є окремі вимоги до вогнегасника для електромобілів?

Окремої норми щодо вогнегасника саме для електромобілів у Правилах дорожнього руху немає – формально діє та сама вимога, що й для авто з ДВЗ: мінімум 2 л (2 кг), справний, із чинним терміном придатності. Але з технічної точки зору звичайний вогнегасник проти пожежі тягової батареї не допоможе, і про це варто знати кожному власнику електроавтомобіля.

Займання літій-іонної батареї – це не горіння палива чи проводки, а термічне розгоряння (thermal runaway): хімічна реакція всередині елементів акумулятора, яка сама генерує кисень і тепло. Тому:

• Порошковий вогнегасник перекриває доступ кисню ззовні, але не впливає на процес, що відбувається всередині батареї.
• Вуглекислотний вогнегасник пригнічує горіння зовні, проте батарея підтримує власне окислення й може повторно зайнятися вже після того, як здається, що вогонь загашено.
• Вода у великій кількості здатна охолодити батарею нижче критичної температури і зупинити ланцюгову реакцію, але для цього потрібні сотні літрів (і не факт, що допоможе) – значно більше, ніж є в переносному вогнегаснику.

Окремо треба сказати про вогнегасники класу D – спеціально розроблений для ефективного придушення спалаху магнію, натрію, алюмінієвих порошків, літію та інших металів, а також гасіння літієвих акумуляторів.

Чи реально допоможе вогнегасник класу D на 2 кг при загорянні електроавтомобіля? Якщо горить щось поруч із батареєю, але не сама батарея – проводка, ізоляція, пластик чи оббивка біля батарейного відсіку – це звичайна пожежа класів A/B/C, і з нею впорається стандартний порошковий вогнегасник.

Якщо ж загорілася сама тягова батарея під днищем – будь-який переносний вогнегасник, включно з класом D, теж не врятує ситуацію. По-перше, заряду 2 кг вистачає на невеликий локальний осередок (наприклад, окремий пошкоджений акумулятор побутового приладу), а не на весь тяговий пакет EV, де енергії й тепла на порядки більше. По-друге, батарейний блок закритий корпусом під днищем – фізично дістатися струменем до самих елементів, що горять усередині, здебільшого неможливо. Тому як тільки вогонь пішов саме з батареї, жоден переносний вогнегасник ситуацію не змінює.

Типи автомобільних вогнегасників

На практиці для автомобілів використовують два типи вогнегасників: порошкові (ВП) та вуглекислотні (ВВК). Розберемо їх детальніше.

Як вибрати вогнегасник для автомобіля

На практиці вибір вогнегасника для авто зводиться до двох типів – порошкового або вуглекислотного, оскільки аерозольні балончики самостійно не покривають вимогу ПДР, а пінні чи водні вогнегасники для салону чи моторного відсіку просто не застосовуються.

Для більшості автомобілів краще підходить порошковий: він дешевший, стабільніше працює в широкому діапазоні температур і покриває всі актуальні для авто класи пожеж (B, C, E). Що ж до забруднення порошком – так, це його мінус, але все ж краще мати брудне авто, ніж згорівший кузов.

Вуглекислотний вогнегасник також підходить, і в багатьох випадках буде навіть кращим, але він має саме “побутові” недоліки для власників автомобіля – його важче зберігати в нашому кліматі (слідкувати за температурою взимку), він важчий (кріплення теж треба більше/міцніше), у нього немає манометра, щоб відслідковувати працездатність. Додамо ще сюди те, що для гасіння потрібен захист рук від обмороження і стане зрозуміло, чому частіше обирають порошковий вогнегасник для авто.

Де і як розмістити вогнегасник в авто

Розташування вогнегасника впливає на гасіння пожежі в автомобілі не менше, ніж його тип. Багажник – популярне, але не краще місце: щоб дістатися до вогнегасника при загорянні під капотом, доведеться вийти з машини, обійти її та відкрити багажник, втрачаючи час, який критичний у перші хвилини.

Кращі варіанти – кронштейн під сидінням водія, або в зоні, доступній без виходу з салону.

Головне – жорстка фіксація: незакріплений вогнегасник під час різкого гальмування чи ДТП перетворюється на небезпечний снаряд у салоні.

ТО автомобільних вогнегасників

Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) встановлюють, що вогнегасники мають утримуватися в працездатному стані протягом усього терміну експлуатації.

Згідно з цими правилами, власник зобов’язаний проводити візуальний огляд не рідше одного разу на місяць, а звертатися на спеціалізований пункт технічного обслуговування (ПТОВ) – у разі пошкодження корпусу чи пломби, падіння або надлишку тиску, після застосування за призначенням, а також по завершенні гарантійного терміну, вказаного виробником у паспорті.

Крім того, через постійну вібрацію та перепади температур порошок в авто злежується швидше, тому на практиці гарантійний строк для автомобільних вогнегасників виробники часто встановлюють коротшим, ніж для стаціонарних (орієнтовно 1–2 роки замість типових 5) – точну цифру завжди перевіряйте в паспорті конкретної моделі.

Нормативна база та вимоги

Питання автомобільних вогнегасників регламентується кількома документами:

• Правила дорожнього руху України (пункт 31.4.7, підпункт «е») – встановлюють обов’язковість укомплектування транспортного засобу справним вогнегасником як умову його експлуатації.
• Постанова КМУ №1128 (НАПБ Б.06.005-97) – «Про забезпечення колісних транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння». Регламентує обов’язкові норми оснащення транспортних засобів вогнегасниками (кількість та масу заряду).
• ДСТУ EN 3-7:2014 «Вогнегасники переносні. Частина 7. Характеристики, вимоги до робочих параметрів і методи випробування» – визначає технічні характеристики та маркування переносних вогнегасників, включно з тими, що використовуються в авто.
• ДСТУ EN 2:2014 – встановлює класифікацію пожеж (A, B, C, D, E, F), за якою маркуються вогнегасники.
• Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2018) – визначає порядок технічного обслуговування, періодичність оглядів та вимоги до утримання вогнегасників у справному стані.
• НАПБ А.01.001-2014 Правила пожежної безпеки в Україні – визначає загальні правила утримання первинних засобів пожежогасіння.

Висновок та рекомендації

Для більшості легкових автомобілів кращим рішенням залишається порошковий вогнегасник об’ємом від 2 л (2 кг) – він універсальний, відповідає мінімальним вимогам ПДР і покриває основні класи пожеж, актуальні для авто. Власникам машин із дорогою електронікою або встановленим ГБО варто розглянути вуглекислотний вогнегасник чи модель більшого об’єму та обов’язково проконсультуватися щодо додаткових заходів безпеки.

Ключове правило – не сама наявність вогнегасника, а його справність і доступність: закріплений прилад у зоні, куди можна дотягнутися без виходу з машини, з робочим манометром і актуальним терміном придатності. Перевіряйте стан вогнегасника хоча б раз на місяць – це займає хвилину, але саме ця хвилина може виявитися вирішальною під час реальної пожежі в авто.

Поширені запитання

Бонус

Якщо цієї інформації вам було мало, рекомендуємо відео “Як вибрати вогнегасник для авто і дому. Поради від hotline.ua“.