Для власників бізнесу та відповідальних за пожежну безпеку навігація у світі стандартів часто перетворюється на квест. В Україні паралельно існують національні стандарти (ДСТУ), гармонізовані європейські норми (ДСТУ EN) та правила експлуатації (НАПБ).

Тож в цій статті зробимо огляд по актуальній нормативній базі і розберемо, який документ регулює купівлю вогнегасника, який – його розміщення в офісі, а який – технічне обслуговування.

Класифікація та загальні вимоги (ДСТУ вибір вогнегасника)

Перш ніж обирати вогнегасник за наведеними нижче стандартами, важливо розуміти, що саме горить (клас пожежі) – цьому присвячений окремий базовий документ, ДСТУ EN 2:2014, який визначає тип пожежі A, B, C, D та F.

Наступний крок, коли ви обираєте вогнегасник, зрозуміти, чи відповідає він сучасним вимогам якості та безпеки. За це відповідають стандарти, що регламентують його технічні характеристики.

Важливо: Якщо на корпусі вогнегасника немає посилання на ДСТУ EN 3-7 (або еквівалент), його сертифікація під сумнівом.

ДСТУ 9318:2025 – Вогнегасники для жорстких умов

Цей новий стандарт не скасовує дію звичного ДСТУ EN 3-7, а доповнює його. Повна назва документа – “Вогнегасники переносні водяні, водопінні та порошкові іскробезпечні для використання в середовищах з жорсткими умовами”.

У чому різниця? Цей документ регламентує вимоги виключно до вогнегасників для специфічних та небезпечних середовищ (наприклад, шахти, об’єкти з підвищеною вибухонебезпекою, хімічні виробництва з агресивною корозією).

Важливо: Якщо ваш об’єкт не належить до вибухонебезпечних або агресивних середовищ, ви, як і раніше, керуєтесь загальним стандартом ДСТУ EN 3-7.

→ [Детальний огляд ДСТУ 9318:2025]

ДСТУ EN 1866-1:2014 – Для пересувних вогнегасників

Якщо маса вогнегасника перевищує 20 кг (зазвичай це великі балони на візку, які використовують на АЗС, складах ПММ чи у виробничих цехах), вони підпадають під дію іншого стандарту – ДСТУ EN 1866-1.

Правила експлуатації та норми належності

Коли питання стосується “Де ставити?”, “Як зберігати?”, “Скільки вогнегасників мені потрібно?” – марно шукати відповіді у будь-якому ДСТУ. Державні стандарти описують прилад, а правила його використання описує НАПБ (нормативно-правовий акт з пожежної безпеки).

НАПБ Б.01.008-2018 – правила експлуатації

Це ключовий нормативно-правовий акт, яким мають керуватися всі підприємства в Україні. Повна назва: “Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників”.

З практики: Інспектори ДСНС під час перевірок в першу чергу керуються саме цим документом. Відсутність журналу обліку або неправильний розрахунок кількості – це порушення саме НАПБ Б.01.008-2018.

НАПБ Б.06.005-97 – норми оснащення транспорту

Для колісного транспорту діє окремий документ – НАПБ Б.06.005-97 “Норми оснащення вогнегасниками колісних транспортних засобів” (затверджений постановою КМУ від 08.10.1997 № 1128, у редакції від 03.09.2009 № 934).

З практики: для легкового автомобіля достатньо одного порошкового вогнегасника (ВП-2) із зарядом не менше 2 кг. А ось вантажівки, автобуси та причепи вимагають вогнегасник більшої місткості – аж до ВП-9 (9 кг) залежно від повної маси транспортного засобу.

Важливо: документ визначає лише мінімальну кількість і тип вогнегасника – де саме його закріпити в салоні чи кабіні, регулює вже НАПБ Б.01.008-2018 та вимоги виробника транспортного засобу.

Технічне обслуговування (Перезарядка та ТО)

Вогнегасник – це балон під тиском, який має термін придатності. Просто купити його недостатньо, його потрібно періодично обслуговувати.

ДСТУ 4297:2004 – Стандарт сервісу вогнегасників

Обслуговування вогнегасників згідно з ДСТУ 4297 можуть проводити лише організації, що мають відповідну ліцензію ДСНС – пункти технічного обслуговування вогнегасників (ПТОВ). Самостійне перезарядження на підприємстві без ліцензії та обладнання заборонено!

Типова помилка: Вважати, що “термін придатності” вогнегасника – це термін до перезарядки. Згідно з ДСТУ 4297, вогнегасник потребує щорічної діагностики на ПТОВ (для порошкових закачних – вибірково, але з обов’язковим щорічним оглядом), а перезарядка проводиться за результатами діагностики або після використання.

Зведена таблиця стандартів

Для швидкої орієнтації ми звели основні документи в одну таблицю. Це допоможе структурувати нормативне поле.

Висновок та рекомендації

Єдиного ДСТУ для вогнегасників не існує – треба використовувати ті стандарти, які підходять для вашої ситуації.

Пам’ятайте, вогнегасник “для галочки” – це ризик. А вогнегасник, що відповідає стандартам – це реальна безпека.

Поширені запитання

Класифікація пожеж визначає, що саме горить і чим це безпечно гасити. Розуміння класу пожежі є важливим для вибору правильної вогнегасної речовини. Помилка у визначенні виду пожежі може призвести до того, що гасіння буде неефективним, або навіть небезпечним (наприклад, подача води на електроустановки або палаюче масло).

Детальний огляд класів пожеж (A, B, C, D, F)

Згідно з чинними нормами, пожежі поділяються на 5 основних класів. Розглянемо кожен з них з точки зору фізики процесу та методів ліквідації.

Клас A: Пожежі твердих речовин

Це найпоширеніший тип пожеж. До нього відносяться горіння твердих матеріалів, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням.

• Матеріали: Деревина, папір, текстиль, вугілля, гума, деякі пластмаси.
• Підкласи (застаріле, але зустрічається): А1 (з тлінням), А2 (без тління).
• Чим гасити: Вода, водні розчини, піна, порошок ABC.

Важливо: Головна особливість класу A – здатність до глибинного тління. Тому поверхневого гасіння часто недостатньо, потрібне охолодження масиву речовини (зазвичай водою).

Клас B: Пожежі рідких речовин

Цей клас охоплює горіння рідин або твердих речовин, які розплавляються під дією температури.

• Матеріали: Бензин, дизельне паливо, спирти, розчинники, лаки, а також парафін та стеарин.
• Особливість: Горить не сама рідина, а її пари над поверхнею.
• Чим гасити: Повітряно-механічна піна, порошок, вуглекислота (CO2), аерозолі.
• Заборонено: Гасити компактним струменем води (це призведе до розбризкування палаючої рідини та збільшення площі пожежі).

Примітка: Вода може використовуватися для гасіння класу B тільки у вигляді тонко розпиленого туману, який створює охолоджуючий екран, або для охолодження резервуарів ззовні.

Клас C: Пожежі газоподібних речовин

Горіння газів вимагає специфічного підходу до безпеки.

• Матеріали: Побутовий газ (метан), пропан, бутан, водень.
• Тактика гасіння: Першочергове завдання – перекрити подачу газу. Гасіння факела без перекриття витоку може призвести до накопичення газу та об’ємного вибуху.
• Чим гасити: Порошкові вогнегасники, інертні гази.

Клас D: Пожежі металів

Це найскладніший для гасіння клас пожеж, який характеризується надзвичайно високими температурами горіння.

• Матеріали: Легкі метали (алюміній, магній та їх сплави), лужні метали (літій, натрій).
• Чим гасити: Тільки спеціальні порошки класу D.
• Категорично заборонено: Використовувати воду, піну або звичайні вогнегасники. При контакті води з палаючим магнієм відбувається вибух з виділенням водню.

Важливо: Не плутайте клас D із загорянням літій-іонних акумуляторів (смартфони, електроавтомобілі). Хоча вони містять літій, гасіння таких пристроїв має свою специфіку (переважно охолодження водою), і звичайні порошки D там не завжди ефективні.

Клас F: Пожежі речовин для приготування їжі

Відносно новий клас в українських стандартах (введений з гармонізацією EN 2), який виділили в окрему групу через специфіку горіння жирів.

• Матеріали: Рослинні та тваринні олії і жири в кухонному обладнанні.
• Чому не клас B? Температура горіння олії значно вища за звичайні паливно-мастильні матеріали, а спроба загасити її водою викликає миттєве википання води та викид палаючого жиру (ефект “вогняної кулі”).
• Чим гасити: Спеціальні вогнегасники для кухонь (на основі водних розчинів солей, що створюють плівку (ефект омилення)).

Клас E (електроустановки) – нюанси

Ви можете помітити на вогнегасниках маркування “E” (або напис “до 1000В”), хоча в офіційному переліку ДСТУ EN 2 такого класу немає.

З практики: Згідно з європейськими нормами, пожежі електроустановок не виділяються в окремий клас, оскільки електрика – це джерело запалювання, а горить зазвичай обмотка, пластик (Клас A) або масло (Клас B).

Проте в українській практиці та нормативній документації (наприклад, у Правилах експлуатації вогнегасників) поняття “пожежа класу E” використовується для позначення горіння електроустановок під напругою.

Який вогнегасник обрати для класу пожежі (таблиця)

Визначити можливий вид пожежі та підібрати заздалегідь вогнегасник для цього класу – найважливіша частина планування безпеки! Адже не кожен вогнегасник є універсальним. А використання невідповідного типу може тільки погіршити ситуацію.

Нижче наведено матрицю сумісності згідно з НАПБ та паспортними даними типових вогнегасників.

Пояснення вибору від експертів

Висновок

Розуміння класів пожеж – це фундамент пожежної безпеки.

1. Визначте, які матеріали переважають у вашому приміщенні (дерев’яні конструкції, папір, бензин, комп’ютери?).
2. Співставте це з класом пожежі (A, B, C, E, F).
3. Оберіть відповідний вогнегасник згідно з таблицею.

Поширені запитання

Про що цей документ

Правила безпеки систем газопостачання (НПАОП 0.00-1.76-15) – базовий нормативно-правовий акт, який визначає, як безпечно будувати, підключати, обслуговувати та ремонтувати все, що пов’язано з газом – газопроводи, газорегуляторні пункти, котельні, газобалонні станції, а також газове обладнання в житлових і громадських будинках. Він регулює порядок пуску газу, правила проведення газонебезпечних та вогневих робіт, вимоги до аварійно-диспетчерських служб і захист газопроводів від корозії.

На які об’єкти поширюються правила?

Правила безпеки систем газопостачання є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, чия діяльність пов’язана з будівництвом, ремонтом, реконструкцією, технічним переоснащенням або експлуатацією систем газопостачання, а також з роздрібною торгівлею зрідженим вуглеводневим газом (ЗВГ) у балонах.

Основні положення НПАОП 0.00-1.76-15

Для кого обов’язковий

• Усі суб’єкти господарювання (незалежно від форми власності), що займаються будівництвом, ремонтом, реконструкцією або експлуатацією систем газопостачання.
• Підприємства роздрібної торгівлі зрідженим вуглеводневим газом у балонах.
• Газорозподільні підприємства, власники (балансоутримувачі, орендарі) житлових, громадських і промислових об’єктів газового господарства.

Ключові технічні параметри

• Максимальний надлишковий тиск для природного газу – не більше 1,2 МПа.
• Максимальний надлишковий тиск для зрідженого вуглеводневого газу – не більше 1,6 МПа.
• Максимальний робочий тиск газу після регулятора перед побутовими приладами – не більше 300 даПа для природного газу і 500 даПа для зрідженого газу.

Основні вимоги (коротко)

• Роботодавець зобов’язаний отримати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки.
• Технічний стан газопроводів систематично контролюється власником через комплексні технічні огляди, обстеження, вимірювання захисних потенціалів.
• Установлено чіткі періодичності: технічний огляд надземних газопроводів – не рідше одного разу на 6 місяців; ГРП/ШГРП/ГРУ – не рідше одного разу на місяць; комплексне приладове обстеження підземних сталевих газопроводів – залежно від строку експлуатації та стану (від одного разу на рік до одного разу на 5 років).
• Газонебезпечні роботи виконуються бригадою не менше двох працівників (у колодязях, тунелях, траншеях глибиною понад 1 м – не менше трьох) за нарядом-допуском.
• Правила регулюють роботу аварійно-диспетчерських служб (АДС “104”): бригада має прибути на місце аварії не пізніше ніж за 40 хвилин, виїхати на виклик – протягом 5 хвилин.

Що важливо пам’ятати

• Експлуатація газового обладнання без справних запобіжних пристроїв (ЗЗК, ЗСК) категорично заборонена.
• При виявленні концентрації газу понад 1% (природний газ) або 0,4% (ЗВГ) у підвалах, тунелях, колекторах – обов’язкове негайне відключення газопостачання та евакуація людей.
• Заборонено використовувати відкритий вогонь для перевірки герметичності газопроводів та виявлення витоків – лише прилади або мильна емульсія.
• Приміщення, в яких встановлюють газове обладнання з відведенням продуктів згоряння в димохід, повинні бути обов’язково оснащені сигналізаторами контролю мікроконцентрацій чадного газу та контролю довибухових концентрацій газу

Практичне застосування правил газопостачання

Типові приклади використання:

• Газорозподільне підприємство – виконує пуск газу, підключення нових мереж, технічне обслуговування ГРП і розподільних газопроводів
• Керуюча компанія / ОСББ – забезпечує доступ до підвалів і технічних приміщень для обслуговування, стежить за станом ввідних газопроводів і димоходів
• Власник приватного будинку – відповідає за технічний стан внутрішнього газопроводу та своєчасне технічне обслуговування газових приладів
• Промислове підприємство з власною котельнею – створює газову службу, веде паспорт газового господарства, організовує технічний огляд і ремонт обладнання
• АГЗС/ГНС – дотримується вимог до зливно-наливних операцій, вентиляції, протипожежного режиму і роботи насосно-компресорного обладнання

Значна частина вимог Правил стосується не одноразових дій, а регулярних процедур – технічних оглядів, обслуговування і ремонтів із чітко визначеною періодичністю. На практиці найбільше порушень трапляється саме через пропуски планових оглядів димових/вентиляційних каналів та несвоєчасне усунення виявлених дефектів.

Приклад застосування: багатоквартирний житловий будинок

Уявімо багатоповерховий житловий будинок, у квартирах якого встановлені газові плити та проточні водонагрівачі з відведенням продуктів згоряння в димохід.

Відповідно до НПАОП 0.00-1.76-15, керуюча компанія / ОСББ (у термінології Правил – власник або балансоутримувач) – забезпечує безперешкодний доступ представників газорозподільного підприємства до підвалів, технічних коридорів і місць проходження газопроводів для проведення технічного обслуговування та перевірки на загазованість. Окремо не рідше одного-двох разів на рік (залежно від типу обладнання і матеріалу димоходу) має проводитися перевірка й прочищення димових та вентиляційних каналів спеціалізованою організацією з оформленням акта за встановленою формою.

Якщо під час перевірки виявляється несправність димоходу – наприклад, відсутність тяги або пошкодження оголовка, – газове обладнання, що використовує цей канал, підлягає негайному відключенню від системи газопостачання до усунення несправності. Це один із найчастіших сценаріїв, з якого починається взаємодія мешканців із газорозподільним підприємством і газовою службою.

Пов’язані документи

У тексті Правил безпеки систем газопостачання є посилання на такі нормативні документи:

• ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання»
• ДБН В.2.5-41:2009 «Газопроводи з поліетиленових труб»
• ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»
• ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» (у тексті Правил зазначено саме цю редакцію, але наразі документ втратив чинність – з 01.12.2019 діє ДБН В.2.2-15:2019)
• ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди. Основні положення» (цей документ теж втратив чинність і був замінений на ДБН В.2.2-9:2018)
• ДСТУ Б В.2.5-29:2006 «Інженерне обладнання будинків і споруд… Газопроводи підземні сталеві. Загальні вимоги до захисту від корозії»
• ДСТУ 4047-2001 «Гази вуглеводневі зріджені паливні для комунально-побутового споживання»
• ДСТУ 2580-94 «Пристрої запірні балонів для зріджених вуглеводневих газів»
• Закони України «Про засади функціонування ринку природного газу», «Про житлово-комунальні послуги», «Про охорону праці»
• Ряд постанов КМУ та наказів профільних міністерств (щодо дозволів на роботи підвищеної небезпеки, розслідування аварій, засобів індивідуального захисту тощо)

Повний перелік нормативних посилань – у тексті документа, доступного для завантаження нижче.

Завантажити PDF

Що таке ПУЕ

Правила улаштування електроустановок (ПУЕ) – це основний нормативно-технічний документ, що регламентує проєктування, монтаж, налагодження та експлуатацію електромереж.

Якщо ж розглядати цю тему з точки зору пожежної безпеки, то ПУЕ – це не просто інструкція для електрика, а “перша лінія оборони” від пожеж, спричинених коротким замиканням або перевантаженням мережі.

Згідно з офіційною статистикою ДСНС України (див. «Аналітична довідка про пожежі та їх наслідки»), порушення правил монтажу та експлуатації електроустановок стабільно входить до трійки найпоширеніших причин пожеж, поступаючись лише необережному поводженню з вогнем

Тож у цій статті ми розберемо ключові вимоги ПУЕ, які критично впливають на безпеку об’єкта.

Статус ПУЕ в Україні: Якою редакцією користуватися?

Нормативна база в Україні здійснила остаточний перехід від радянських до європейських стандартів.

Приклад: якщо ви робите проводку у квартирі чи приватному будинку, ви маєте спиратися на тандем ПУЕ:2026 (базові принципи) та ДБН В.2.5-23:2025 (специфіка житлових приміщень).

Вибір провідників: Матеріал та переріз (Глави 1.3 та 2.1)

Перше питання будь-якого електромонтажу – “який кабель брати?”. ПУЕ дає чіткі відповіді, які ігнорувати не можна.

Мідь проти Алюмінію

Згідно з сучасними нормами (ДБН В.2.5-23, вимога діє з 2000-х років), у житлових будівлях для внутрішньої проводки дозволяється використовувати виключно мідні кабелі.

• Чому так? Алюміній має властивість “текти” під тиском контактів, швидко окислюється і ламається при згинанні.
• Виняток: Алюміній допускається використовувати для ввідних кабелів (від стовпа до будинку) перерізом не менше 16 мм².

Мінімальні перерізи (Стандарт)

Для побутових мереж усталилися такі стандарти (згідно таблиць допустимих струмових навантажень):

• 1.5 мм² – для ліній освітлення.
• 2.5 мм² – для розеточних груп.
• 4.0 – 6.0 мм² – для потужних споживачів (електроплити, проточні нагрівачі).

Типова помилка: Використання проводу ПВС або ШВВП для стаціонарної проводки в стінах. ПУЕ рекомендує використовувати кабелі з монолітною жилою (наприклад, ВВГ), оскільки багатожильні проводи потребують обов’язкового обтискання гільзами перед підключенням, а їх ізоляція має менший термін служби (близько 10 років проти 30 років у кабелю).

Кольорове маркування жил (Глава 1.1, п. 1.1.29)

Нова редакція правил ПУЕ:2026 жорстко закріпила європейський стандарт маркування провідників, щоб уникнути неоднозначності та електротравм:

• Фазні провідники (L): переважно чорний, коричневий або сірий колір.
• Нейтраль (N – нуль): суворо ненасичений синій (блакитний) колір.
• Захисне заземлення (PE): суворо зелено-жовтий колір.
• Суміщений провідник (PEN): зелено-жовтий по всій довжині із синіми мітками на кінцях.

Використовувати жовто-зелений провід для фази – грубе порушення нових правил!

Геометрія прокладання ліній електропроводки (Глава 2.1)

Найбільш “народна” частина правил, яку часто порушують при ремонті своїми руками. Як правильно вести кабель по стіні?

Головне правило: Прокладання проводів має здійснюватися строго вертикально або горизонтально.

• Заборонено: Прокладати кабель по діагоналі (щоб зекономити метр дроту).
• Чому це важливо? Коли через рік ви захочете повісити поличку або картину, ви маєте чітко розуміти: якщо внизу розетка, то суворо над нею свердлити не можна. Діагональний кабель знайти неможливо без спецприладів.

Захисна автоматика: Як не спалити приміщення (Глава 3.1)

Це найважливіший пункт для безпеки. Головна річ, яку треба запам’ятати: автоматичний вимикач захищає виключно кабель у стіні, а не ваш бойлер чи телевізор.

Як це працює (на простому прикладі)

Уявіть, що кабель – це трос, а підключені прилади – це вантаж. Якщо спробувати підняти важкий рояль на тонкому шнурку, він просто лусне від напруження. Так само і з електрикою: кожен провід має свою межу витривалості. Якщо на тонкий кабель “навантажити” занадто багато потужних приладів, він почне критично перегріватися від перенавантаження, ізоляція стече, і спалахне пожежа.

Завдання автомата – «перекрити кран» (вимкнути світло) раніше, ніж кабель встигне нагрітися до небезпечної температури.

Типова помилка, яка призводить до пожеж

Ситуація: у вас на кухні стоїть чайник і мікрохвильовка. Ви вмикаєте їх одночасно – «вибиває» автомат на 16 Ампер. Що робить недосвідчений майстер? “А, та автомат слабенький! Поставлю на 25 Ампер, щоб не вибивало”.

Чому це дуже небезпечно:

1. Ваш кабель перерізом 2.5 мм² розрахований на безпечний струм до ~20-21 Ампера.
2. Ви поставили автомат на 25 Ампер.
3. Ви вмикаєте прилади, струм зростає до 23 Ампер.
4. Результат: Автомат “думає”, що все нормально (адже його межа 25А), і не вимикається. А ваш кабель у стіні вже перетворився на розпечену спіраль і почав плавити шпалери.

Шпаргалка: Який автомат ставити?

Щоб спати спокійно, дотримуйтесь простого правила відповідності (для мідного кабелю):

• Для світла (кабель 1.5 мм²) – ставимо автомат 10А (максимум).
• Для розеток (кабель 2.5 мм²) – ставимо автомат 16А.
  • Чому не 25А? Бо звичайні побутові розетки розраховані максимум на 16А. Більший струм просто розплавить саму розетку.
• Для потужних приладів (плита, котел) – кабель 4.0 мм² або 6.0 мм² + автомат 20А, 25А або 32А (розраховується індивідуально).

Правило ПУЕ: Номінал автомата завжди має бути меншим, ніж допустимий струм кабелю. Тобто автомат має бути “найслабшою ланкою”, яка рветься першою, рятуючи проводку.

Електробезпека у ванних кімнатах

Ванна – це приміщення з підвищеною небезпекою. Норми (ДСТУ HD 60364-7-701, ДБН В.2.5-23) ділять її на зони (0, 1, 2, 3) і встановлюють суворі вимоги:

• Диференційний захист: Усі розетки у ванній кімнаті ПОВИННІ бути захищені ПЗВ (пристроєм захисного відключення) зі струмом витоку не більше 30 мА.
• Розташування розеток: Заборонено ставити розетки ближче ніж 60 см від краю ванни чи душової кабіни (Зона 2 і вище).
• Ступінь захисту: Розетки та світильники повинні мати вологозахист не нижче IP44.

Заземлення та безпека (Глава 1.7)

Глава 1.7 ПУЕ “Заземлення і захисні заходи від ураження електричним струмом” у редакції 2026 року остаточно закріпила європейські принципи електробезпеки.

Важливо знати: Заземлення саме по собі не завжди захищає від пожежі. Від загоряння при мікро-пробої на корпус (витік струму на землю) захищає ПЗВ (Пристрій Захисного Відключення). ПУЕ вимагає встановлення ПЗВ для більшості розеточних груп.

Чіткі заборони заземлення ПУЕ (чого робити не можна)

Правила містять суворі табу, написані гірким досвідом:

• Заборона розриву (п. 1.7.157): У колі захисного провідника (PE) заборонено встановлювати будь-які вимикачі, запобіжники або автомати. “Земля” має бути суцільною від щитка до приладу. Якщо ви розірвете цей провід вимикачем, прилад залишиться без захисту.
• Труби – не заземлення: Категорично заборонено використовувати труби опалення, водопроводу або (тим паче!) газопроводу як основний заземлювач.
  • Чому це небезпечно? В побуті, наприклад, сусід знизу може замінити шматок металевої труби на пластик. Тоді весь ваш “заземлювальний струм” піде не в землю, а на батарею сусіда, що може призвести до електротравми або іскріння на стиках труб.

Типова помилка: Робити перемичку між “нулем” і “землею” прямо в розетці (занулення). Це смертельно небезпечно! Якщо в щитку в під’їзді відгорить “нуль” (що трапляється часто в старих будинках), на корпусі вашої техніки з’явиться повноцінні 220 Вольт. ПУЕ забороняє поєднувати PE та N провідники після точки їх розділення на вході в будівлю.

Практичний приклад: “Пральна машина”

Уявіть ситуацію: у пральній машині від вібрації пошкодилась ізоляція проводу, і фаза потрапила на корпус.

1. Сценарій БЕЗ заземлення: Машина продовжує працювати. Корпус під напругою 220В. Якщо ви торкнетесь її і труби води одночасно – отримаєте удар струмом. Якщо машина стоїть на вологому дерев’яному перекритті – виникають “блукаючі струми”, деревина нагрівається, з часом це може призвести до прихованого загоряння підлоги.
2. Сценарій ІЗ заземленням: Як тільки фаза торкнеться корпусу, струм побіжить по жовто-зеленому проводу в щиток. Автомат “побачить” це як коротке замикання і миттєво вимкне світло. Пожежі не буде, люди цілі.

Висновок та рекомендації

Правила улаштування електроустановок – це фундамент безпеки будь-якого об’єкта. Спроби зекономити на перерізі кабелю або ігнорування правил заземлення – це прямий шлях до згаданої на початку статті статистики ДСНС.

Завантажити PDF

Увага: вага файла 163 МБ (документ на 711 сторінок А4)

Поширені запитання

Що таке ДСТУ EN 54 і для чого потрібен

ДСТУ EN 54 – це серія національних стандартів України, що регламентує технічні вимоги, методи випробувань та критерії ефективності для компонентів систем пожежної сигналізації та оповіщування.

Стандарти цієї серії, наприклад, визначають наскільки чутливим має бути датчик диму, як гучно має лунати сирена та як швидко пульт керування повинен повідомити про небезпеку. Будь-яке обладнання, яке не відповідає цим вимогам, в Україні вважається ненадійним і не може використовуватись у професійних системах безпеки.

Зв’язок з європейськими нормами EN 54

Ця серія є ідентичною до європейських стандартів EN 54 (European Norms), розроблених Європейським комітетом зі стандартизації (CEN).

Гармонізація стандартів означає приведення національних вимог у відповідність до європейських норм, що забезпечує технічну сумісність обладнання та уніфікацію методів випробувань у країнах Європи.

Станом на 2025 рік в Україні прийнято 26 частин серії ДСТУ EN 54 з понад 30 європейських стандартів EN 54. Серія стандартів встановлює вимоги до компонентів систем пожежної сигналізації, їх об’єднання в систему та правила встановлення і експлуатування систем пожежної сигналізації у будівлях та інших спорудах.

Зверніть увагу: Стандарти ДСТУ EN 54 визначають технічні вимоги та методи випробувань обладнання пожежної сигналізації, тоді як ДБН В.2.5-56:2014 регулює проєктування систем протипожежного захисту. Обидва документи доповнюють один одного: ДСТУ EN 54 відповідає на питання “яким має бути обладнання”, а ДБН – “де і як його застосовувати”.

Як влаштована серія ДСТУ EN 54

Серія ДСТУ EN 54 структурована за функціональним призначенням обладнання. Це дозволяє швидко знайти потрібний стандарт залежно від типу компонента системи.

Примітка: Нумерація частин не є послідовною – деякі номери зарезервовані для стандартів, що перебувають у розробці на європейському рівні (наприклад, EN 54-6, 54-8, 54-9, 54-15, 54-19). Окремі частини в Європі існують, але ще не прийняті в Україні.

ДСТУ EN 54: Загальні стандарти серії

ДСТУ EN 54: Прилади та обладнання систем

ДСТУ EN 54: Пожежні сповіщувачі

Сповіщувачі – це “органи чуття” системи пожежної сигналізації. Серія EN 54 класифікує їх за принципом виявлення пожежних факторів та місцем застосування.

ДСТУ EN 54: Системи оповіщення

Актуальність стандартів ДСТУ EN 54

Станом на день публікації цієї статті всі перелічені стандарти серії ДСТУ EN 54 є чинними. Останні значні оновлення серії відбулися у 2021-2022 роках.

Важливо: Для перевірки актуальності конкретного стандарту завжди звіряйтеся з офіційними джерелами: сайт ДП “УкрНДНЦ” (uas.gov.ua) або e-construction.gov.ua

Що таке СОУЕ і чому вона важлива

Принцип роботи системи оповіщення

Технічно СОУЕ рідко існує як повністю окрема система – найчастіше вона працює в парі із системою пожежної сигналізації, отримуючи від неї сигнал тривоги.

Якщо ж спростити, то система оповіщення перебуває в режимі очікування 24/7, а її активація відбувається за таким алгоритмом:

У системах вищих типів (СО3–СО5, про них далі) додається ще один рівень – диспетчер на пожежному посту отримує інформацію про осередок загоряння і може вручну скоригувати сценарій евакуації: наприклад, спрямувати людей з поверху, де сталася пожежа, у безпечному напрямку, а не автоматично оповіщати всю будівлю одночасно.

Основні компоненти системи

Важливо знати: кабелі, які живлять оповіщувачі, повинні зберігати цілісність під впливом вогню не менше 15 хвилин (для СО1–СО2) та 30 хвилин (для СО3–СО5), але в будь-якому разі цей час має бути не меншим за розрахунковий час евакуації людей з будівлі.

Види та типи СОУЕ

Український норматив ДБН В.2.5-56:2014 виділяє п’ять типів систем оповіщення – від СО1 до СО5. Тип обирають не довільно, а залежно від призначення будівлі, поверховості та кількості людей, які в ній перебувають – ці критерії наведені в Додатку Б зазначеного ДБН.

Порівняльна таблиця СОУЕ типів СО1–СО5

Нормативна база та вимоги

Проектування, монтування та експлуатація систем оповіщення про пожежу в Україні регламентуються комплексом документів:

• ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту»* – базовий документ, розділ 9 якого безпосередньо присвячений системам оповіщення та управління евакуюванням, включно з класифікацією типів СО1–СО5 і вимогами до кабельних ліній.
• НАПБ А.01.001-2014 «Правила пожежної безпеки в Україні» – загальні вимоги пожежної безпеки, на які спираються норми щодо оповіщення.
• ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об’єктів будівництва. Загальні вимоги» – встановлює загальні вимоги пожежної безпеки будівель і посилається на ДБН В.2.5-56 у частині СОУЕ.
• ДСТУ ISO 7240-1:2007 «Системи пожежної сигналізації та оповіщування. Частина 1. Загальні положення, терміни та визначення понять» – базові терміни й визначення для систем сигналізації та оповіщення.
• ДСТУ EN 54-16:2012 – вимоги до устатковання керування та індикації мовленнєвого оповіщування.
• ДСТУ EN 54-24:2012 – вимоги до гучномовців систем мовленнєвого оповіщення.
• ДСТУ CEN/TS 54-32 – настанови щодо проектування, монтування, введення в експлуатацію та обслуговування систем мовленнєвого оповіщування (обов’язкові для типів СО3–СО5 після Зміни № 2 до ДБН В.2.5-56:2014).
• ДСТУ ISO 16069 «Знаки безпеки. Системи позначення шляхів безпечного евакуювання» – вимоги до систем евакуаційного орієнтування (світлові покажчики напрямку руху).
• ДСТУ 7313:2013 «Знаки безпеки та системи евакуаційні фотолюмінесцентні» – вимоги до фотолюмінесцентних елементів евакуаційного маркування, які часто застосовують як доповнення до світлових покажчиків СОУЕ.

*Починаючи з 1 березня 2026 року набрала чинності Зміна № 2 до ДБН В.2.5-56:2014, яка уточнює вимоги саме до систем оповіщення: конкретизовано рівні звукового тиску (мінімум 65 дБА, у спальних зонах – 75 дБА, максимум – 120 дБА), запроваджено обов’язкове застосування ДСТУ CEN/TS 54-32 для мовленнєвого оповіщення типів 3–5 та посилено вимоги до світлових покажчиків напрямку евакуювання відповідно до ДСТУ ISO 16069.

Проектування та монтаж

Проектування СОУЕ починається не з підбору обладнання, а з визначення типу системи за Додатком Б ДБН В.2.5-56:2014 – саме ця цифра (СО1…СО5) задає всі подальші технічні рішення.

Далі йде акустичний і світлотехнічний розрахунок: кількість та розташування оповіщувачів визначаються так, щоб забезпечити чутність і розбірливість сигналів у кожній точці зони обслуговування, а не лише «на око».

Окремий етап – поділ будівлі на зони пожежного оповіщення для систем СО3–СО5, з передбаченням різних сценаріїв евакуації для кожної зони та зворотного зв’язку з пожежним постом-диспетчерською.

Обслуговування системи оповіщення

СОУЕ, як і будь-яка інша складова системи протипожежного захисту, потребує регулярного технічного обслуговування – без цього навіть коректно спроектована система з часом втрачає працездатність.

Періодичність та обсяг перевірок визначаються експлуатаційною документацією виробника обладнання та регламентом технічного обслуговування, який розробляють відповідно до нормативних вимог.

Компанії, що спеціалізуються на системах оповіщення

Якщо ж ви шукаєте підрядника для виконання повного комплексу робіт із систем оповіщення про пожежу – від проектування до монтажу й подальшого технічного обслуговування, – у нас є список найкращих компаній з протипожежної безпеки в Україні (понад 20 компаній із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова та інших міст).

Як вибрати систему (коротко)

1. Визначити тип об’єкта і перевірити його за Додатком Б ДБН В.2.5-56:2014.
2. Замовити акустичний розрахунок ще на етапі проектування, а не після монтажу.
3. Закладати обслуговування системи в експлуатаційний бюджет об’єкта одразу, а не за фактом зауважень перевірки.

Наступний крок – звернутися до проектної організації з ліцензією на проектування систем протипожежного захисту, яка визначить конкретний тип СОУЕ для вашого об’єкта та підготує технічне рішення відповідно до чинних ДБН, НАПБ і ДСТУ.

Висновок та рекомендації

СОУЕ – це не просто формальність для проходження перевірки, і не доповнення до пожежної сигналізації, а окрема обов’язкова система, тип якої визначається нормативно залежно від призначення будівлі, поверховості та кількості людей. Для невеликих об’єктів достатньо базового звукового оповіщення, тоді як торгові центри, готелі, навчальні заклади та інші об’єкти з масовим перебуванням людей потребують мовленнєвого оповіщення з чітким зонуванням і координацією з пожежного поста.

Якщо ваш об’єкт підпадає під вимоги встановлення мовленнєвого оповіщення (Типи 3-5), розглядайте цю інвестицію також як маркетинговий інструмент: у штатному режимі якісна СОУЕ може транслювати приємну фонову музику та рекламні оголошення, створюючи комфортну атмосферу для ваших клієнтів.

Головне – довіряти проектування фахівцям, які зроблять грамотний акустичний розрахунок і забезпечать інтеграцію СОУЕ з пожежною сигналізацією.

Поширені запитання

СПДЗ – це комплекс технічних засобів, призначених для видалення диму з шляхів евакуації та подачі чистого повітря у безпечні зони. На відміну від звичайної вентиляції, яка під час пожежі відключається, СПДЗ активується за сигналом тривоги, створюючи умови для безпечного виходу людей.

Принцип роботи системи протидимного захисту

Глобально робота СПДЗ базується на управлінні повітряними потоками та різницею тисків. Головна мета — зробити так, щоб дим не потрапляв на сходи, в ліфти та коридори, якими біжать люди.

Як відбувається запуск?

СПДЗ працює у тісній зв’язці з системою пожежної сигналізації (СПС).

Важливо: час виходу системи на робочий режим не повинен перевищувати 60 секунд. Це критична хвилина, поки евакуаційні шляхи ще не задимлені.

Види та типи систем протидимного захисту

Інженери розділяють системи за способом спонукання руху повітря. Вибір залежить від архітектури будівлі та розрахунків.

1. Системи з природним спонуканням

Видалення диму відбувається через спеціальні люки (зенітні ліхтарі) або фрамуги у верхній частині будівлі за рахунок теплової тяги (гаряче повітря піднімається вгору) та вітрового тиску.

2. Системи з механічним спонуканням

Використовують спеціальні термостійкі вентилятори для примусового переміщення повітряних мас.

З практики: часто замовники запитують, чи можна використовувати звичайну витяжку для димовидалення. Відповідь – категорично ні! Звичайні повітроводи при температурі 600°C деформуються (“схлопуються”) за лічені хвилини, блокуючи вихід диму.

Основні компоненти СПДЗ

Ефективність СПДЗ залежить від якості та характеристик її складових. Всі елементи повинні мати сертифікат відповідності та певний клас вогнестійкості.

Вентилятори димовидалення

Потужні агрегати (дахові, осьові або відцентрові), здатні працювати при екстремальних температурах.

• Вимога: Повинні витримувати температуру 400°C або 600°C протягом мінімум 120 хвилин (згідно ДСТУ EN 12101-3).

Протипожежні клапани

Це “двері” системи. У нормальному стані вони закриті, а при пожежі відкриваються тільки на поверсі загоряння.

• Типи: Нормально закриті (для видалення диму) та подвійної дії (вогнезатримувальні).
• Вимога: Клас вогнестійкості не менше EI 30 – EI 90 (залежить від місця встановлення).

Повітроводи (Канали)

Магістралі, по яких рухається дим.

• Особливість: Виготовляються з чорної сталі (товщиною від 0.8 мм) та обов’язково покриваються вогнезахисною сумішшю або базальтовими матами для забезпечення межі вогнестійкості (наприклад, EI 45).

Типова помилка: спроба зекономити на проєкті та обладнанні

Намагання замінити повноцінну СПДЗ побутовими рішеннями, «посиленими витяжками» або монтажем без аеродинамічних розрахунків – це гарантований спосіб не здати об’єкт в експлуатацію.

Нормативна база та вимоги

Проєктування, монтаж та експлуатація СПДЗ в Україні суворо регламентуються. Інженер має спиратися на наступні документи:

• ДБН В.2.5-56:2014 “Системи протипожежного захисту” – основний документ, що визначає, ДЕ потрібна система і ЯКІ її параметри.
• ДБН В.1.1-7:2016 “Пожежна безпека об’єктів будівництва” – загальні вимоги до безпеки будівель.
• ДСТУ EN 12101 (частина 1, частина 2, частина 3) – технічні вимоги до обладнання (вентилятори, клапани, димові бар’єри). Гармонізовані з європейськими нормами.
• НАПБ А.01.001-2014 “Правила пожежної безпеки в Україні” – регламентує експлуатацію та періодичність перевірок.

Примітка: При проєктуванні також враховуються будівельні норми для конкретних типів об’єктів (наприклад, ДБН В.2.2-15:2019 для житлових будинків).

Проєктування та монтаж: На що звернути увагу

Аеродинамічний розрахунок

Це серце проєкту. Не можна просто поставити “потужний вентилятор”. Інженер розраховує:

• Масу диму, що виділяється при горінні конкретних матеріалів.
• Втрати тиску в повітроводах.
• Необхідний підпір повітря (щоб двері можна було відкрити — зусилля на ручці дверей не повинно перевищувати 100 Н, інакше дитина чи літня людина не зможе вийти).

Особливості монтажу

1. Герметичність: Будь-яка щілина у повітроводі знижує ефективність. Клас герметичності зазвичай “В”.
2. Вогнезахист: Всі транзитні повітроводи мають бути оброблені вогнезахистом.
3. Компенсація повітря: Якщо ми видаляємо тисячі кубів диму, ми повинні подати стільки ж повітря (або трохи менше), інакше створиться вакуум і двері заблокуються.

Обслуговування системи димовидалення

Згідно з НАПБ А.01.001-2014, система повинна утримуватися у справному стані цілодобово.

Регламент робіт:

• Щомісяця: Зовнішній огляд, перевірка індикації на щитах, контроль положення клапанів.
• Один раз на рік (мінімум): Комплексні випробування системи.
  • Імітація пожежі (спрацювання від датчика).
  • Замір реальних витрат повітря (анемометром) та тиску (дифманометром) на відповідність проєкту.
  • Складання акту випробувань.

Важливо: Відповідальність за справність системи несе власник об’єкта або орендар (згідно договору). Несправна СПДЗ – це підстава для зупинки експлуатації об’єкта органами ДСНС.

Висновок та рекомендації

Система протидимного захисту – це складна інженерна мережа, яка коштує дорого, але її цінність неможлива переоцінити, коли йдеться про порятунок життів у висотних будівлях та складних архітектурних формах.

Наступний крок: Якщо ви плануєте будівництво або реконструкцію, розпочніть з консультації проєктувальника для розрахунку попередньої вартості системи під ваш об’єкт.

Компанії що спеціалізуються на протидимному захисті

Якщо ж ви шукаєте підрядника для виконання повного комплексу робіт із систем протидимного захисту (СПДЗ) – від проєктування до монтажу й подальшого технічного обслуговування, – у нас є список найкращих компаній України (понад 20 компаній із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Львова та інших міст).

Поширені запитання

Система пожежної сигналізації (СПС) – це комплекс технічних засобів, призначений для виявлення пожежі на ранній стадії, подачі сигналу тривоги та управління іншими інженерними системами будівлі (димовидаленням, ліфтами, системою оповіщення).

У цій статті ми розберемо, як працює автоматична пожежна сигналізація, які види існують та як уникнути помилок при виборі.

Принцип роботи системи пожежної сигналізації

З технічної точки зору, робота СПС базується на безперервному моніторингу фізичних параметрів середовища (дим, температура, випромінювання полум’я).

Важливо: Сучасні системи не просто “подають сигнал”. Вони виконують функцію інтегратора безпеки об’єкта. Якщо СПС спроєктована неправильно, вона може заблокувати людей у будівлі або, навпаки, не спрацювати при реальній загрозі.

Види систем пожежної сигналізації

На ринку України застосовуються три основні типи систем. Вибір залежить від площі об’єкта, бюджету та вимог ДБН В.2.5-56:2014.

Неадресна (безадресна) сигналізація

Класичне та бюджетне рішення, де сповіщувачі об’єднані в групи (шлейфи). Один прилад зазвичай контролює від 2 до 16 таких груп (зон).

• Як працює: Прилад бачить тривогу на цілому шлейфі, але не розрізняє датчики всередині нього. Наприклад, якщо Шлейф №1 прокладено на складі, система повідомить “Тривога: Зона 1 (Склад)”, але не вкаже, в якому саме кутку складу сталося загоряння чи який саме датчик спрацював.
• Де застосовується: Малі та середні об’єкти з простою структурою (магазини, кав’ярні, невеликі офіси, склади до 1000 м²).
• Нюанс: Вимагає прокладання окремого кабелю до кожної зони від центрального приладу.

Адресно-аналогова сигналізація

Найсучасніший стандарт для середніх та великих об’єктів.

• Як працює: Кожен сповіщувач має унікальну адресу. ППКП постійно опитує датчики, аналізуючи рівень запиленості чи температури в реальному часі.
• Переваги: Точне визначення місця пожежі, компенсація запиленості (менше хибних спрацювань), контроль цілісності шлейфу.
• Де застосовується: ТРЦ, бізнес-центри, готелі, склади, виробництва.

Бездротова (радіоканальна) система

Різновид адресної системи, де зв’язок іде по радіоканалу.

• Як працює: Датчики живляться від батарейок і передають сигнал по зашифрованому каналу.
• Де застосовується: Музеї, пам’ятки архітектури (де не можна штробити стіни), об’єкти з готовим ремонтом.

Порівняльна таблиця систем пожежної сигналізації

З практики: Власники бізнесу інколи економлять, обираючи неадресну систему для великих об’єктів. Але потім витрачають більше коштів та часу на пошук несправностей та хибні виклики пожежників. Для об’єктів понад 1000 м² адресна СПС окупається за рахунок простоти експлуатації.

Основні компоненти СПС

Автоматичні пожежні сповіщувачі

Це “очі та вуха” системи. Тип сповіщувача (в народі – “датчика”) обирається інженером суворо згідно з типом можливого загоряння та параметрами приміщення (висота, повітряні потоки, наявність пилу) на основі стандартів серії ДСТУ EN 54.

Основні типи сповіщувачів для систем пожежної сигналізації:

Більш детально і з нюансами читайте на сторінці:Датчики пожежної сигналізації – види, типи та принцип роботи.

Прилад приймально-контрольний пожежний (ППКП)

Центральний блок, який обробляє інформацію. Він має бути сертифікований в Україні та мати резервне живлення (акумулятори).

Більш детально і з нюансами читайте на сторінці: ППКП (Прилад приймально-контрольний пожежний): що це і як працює.

Засоби оповіщення

Саме вони повідомляють персонал про небезпеку.

Модулі вводу-виводу (релейні блоки)

Це “руки” системи. Саме через них ППКП керує іншою інженерією будівлі:

Пристрої передавання тривожних сповіщень (СПТС)

Комунікатори (GSM/GPRS-модулі), які передають сигнал “Пожежа” або “Несправність” на пульт цілодобового спостереження пожежної охорони. Без цього елемента системи пожежної сигналізації вважаються автономними і для більшості комерційних об’єктів їх використання заборонено законом.

Система електроживлення та кабельні мережі

Невід’ємна, хоча і непомітна частина.

Підсумок по компонентах: Повноцінна Система Пожежної Сигналізації – це не просто набір “датчиків на стелі”, а комплексна система захисту від пожеж. Відсутність бодай одного елемента (наприклад, модуля відключення вентиляції або сертифікованого блоку живлення) робить систему недієздатною з точки зору безпеки та незаконною з точки зору перевіряючих органів.

Точний перелік обладнання визначається виключно проєктом, який розробляється інженером на основі технічного завдання та норм ДБН.

Проєктування та монтаж: етапи робіт

Встановлення пожежної сигналізації – це не просто “прикрутити датчики”. Це юридична процедура.

Технічне обслуговування СПС

Пожежна сигналізація на підприємстві має працювати 24/7. Згідно НАПБ А.01.001-2014, власник об’єкта зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування (ТО).

Важливо: Робити ТО може лише ліцензована організація. Факт перевірки фіксується у “Журналі обліку технічного обслуговування”. Відсутність договору на ТО є грубим порушенням правил пожежної безпеки!

Висновок та рекомендації

Система пожежної сигналізації – це база безпеки будь-якої будівлі чи нерухомого об’єкта. СПС не гасить вогонь, але дає дорогоцінний час для евакуації.

Також важливо розуміти, що у пожежній безпеці не існує поняття “вибрати систему на свій смак (гаманець)”. Ви не можете просто вирішити встановити дешевшу неадресну систему в 16-поверховому готелі, тому що це заборонено нормами.

Тип системи (адресна, неадресна, радіоканальна) та алгоритм її роботи визначається виключно інженером-проєктувальником на етапі розробки Технічного Завдання, базуючись на вимогах ДБН В.2.5-56:2014.

Поширені запитання

Використання генераторів в Україні стало буденністю для бізнесу та домогосподарств. Проте генератор – це не просто побутовий прилад, а міні-електростанція з двигуном внутрішнього згоряння, яка поєднує в собі три фактори ризику: легкозаймисте паливо, токсичні вихлопи та електричну напругу.

У цій статті ми розберемо нормативні вимоги до встановлення генераторів, правила безпечної експлуатації та типові помилки, які можуть коштувати життя або майна.

Де можна і де не можна встановлювати генератор?

Це перше і найважливіше питання. Від вибору місця залежить не лише пожежна безпека, а й захист від отруєння чадним газом (CO).

Правила розміщення на відкритому повітрі

Згідно з загальними правилами пожежної безпеки (НАПБ А.01.001-2014), генератори рекомендується встановлювати виключно на відкритому повітрі.

Як бути, коли немає місця (Реалії воєнного часу)

Ви напевно бачили сотні генераторів біля кав’ярень та магазинів, що стоять впритул до стін. Чи це порушення? Формально – так. Чи є цьому альтернатива в щільній забудові? Часто немає.

Під час воєнного стану Кабмін спростив бюрократичні вимоги (дозвільні документи, екологічні податки), але правила пожежної безпеки спростити неможливо – закони фізики не підкоряються постановам.

Якщо вимушена ситуація змушує вас ставити генератор ближче ніж 6 метрів до будівлі, ви зобов’язані компенсувати ризики:

Важливо: Відповідальність за наслідки (пожежу чи отруєння відвідувачів) у повному обсязі несе власник бізнесу або приміщення, незалежно від воєнного стану.

Чи можна ставити генератор у приміщенні?

Це можливо лише для дизельних стаціонарних промислових установок у спеціально обладнаних приміщеннях. Для побутових портативних генераторів (бензинових/дизельних) – категорично ні!

Робота двигуна внутрішнього згоряння у замкненому просторі створює умови, які кардинально відрізняються від вулиці. Через відсутність природної циркуляції повітря вихлопні гази не розсіюються, а стрімко заповнюють об’єм кімнати.

Генератор на балконі багатоквартирного будинку

Встановлення генераторів з ДВЗ на балконах, лоджіях або дахах багатоповерхівок заборонено. Це порушує вимоги ДБН В.2.5-23:2025 та Правила пожежної безпеки. Вихлопні гази піднімаються у квартири сусідів, вібрація негативно впливає на конструкції, а зберігання каністр з бензином у житловому будинку є грубим порушенням норм безпеки.

Правила безпечного поводження з паливом

Більшість пожеж за участю генераторів стаються саме під час заправки.

Процедура заправки та “золоте правило”

Головна помилка: Доливання палива в працюючий або гарячий генератор. При попаданні бензину на розпечений глушник (температура якого може сягати 600°C) відбувається миттєве загоряння.

Зберігання запасів палива

Вимоги до зберігання регламентуються НАПБ А.01.001-2014 (розділ про ЛЗР та ГР).

Електрична безпека та підключення

Неправильне підключення загрожує пожежею проводки та поломкою генератора. Використання методу “вилка-вилка” (підключення генератора у звичайну розетку будинку) – це дуже небезпечна лотерея. Якщо ви забудете вимкнути вхідний автомат, при відновленні централізованого електропостачання зустрічний струм миттєво спалить обмотку генератора, що часто призводить до пожежі. Крім того, напруга від вашого генератора може піти в загальну мережу.

Як підключити генератор до будинку?

Існує єдиний безпечний спосіб інтеграції генератора в домашню мережу – через перекидний рубильник (I-0-II) або систему АВР (автоматичного введення резерву).

Також генератор повинен бути обов’язково заземлений. Для мобільних генераторів: використовуйте металевий штир, забитий у землю на глибину не менше 0,5 м, з’єднаний мідним провідником (перерізом не менше 4-6 мм²) з клемою заземлення на корпусі генератора.

Це вимога ПУЕ (Правил улаштування електроустановок) для захисту від пробою ізоляції на корпус.

Засоби пожежогасіння: що має бути поруч з генератором?

Поруч із місцем встановлення генератора обов’язково має бути обладнаний пожежний щит або місце для вогнегасника.

Який вогнегасник обрати? Генератор – це комбінований об’єкт загоряння: тут є паливо (Клас пожежі B) та електрообладнання під напругою (маркування E або до 1000В).

Рекомендація: Дуже корисно мати під рукою кошму (пожежне покривало). Це простий і ефективний спосіб накрити генератор та перекрити доступ кисню на ранній стадії горіння, не пошкоджуючи обладнання хімією.

Докладніше про види пожеж і чим їх гасити читайте у статті: [Класи пожеж: класифікація згідно ДСТУ EN 2:2014].

Нормативна база та вимоги

Проєктування, встановлення та експлуатація генераторів в Україні регламентується наступними документами:

• Кодекс цивільного захисту України – визначає загальну відповідальність за пожежну безпеку.
• НАПБ А.01.001-2014 “Правила пожежної безпеки в Україні” – основний документ, що регулює експлуатацію електроустановок та зберігання паливно-мастильних матеріалів.
• ДБН В.2.5-23:2010 “Проектування електрообладнання об’єктів цивільного призначення” – містить вимоги до електромереж житлових будинків (і обмеження щодо встановлення джерел шуму та вібрації).
• ПУЕ (Правила улаштування електроустановок) – регламентує питання заземлення та безпечного підключення до мережі.
• Інструкція заводу-виробника – юридично є частиною нормативних вимог. Якщо в інструкції написано “не накривати” – це імперативна вимога безпеки.

Висновок та рекомендації

Генератор – це надійне джерело енергії, якщо ставитися до нього як до об’єкта підвищеної небезпеки. Головні правила безпеки зводяться до трьох “НЕ”: не ставити у приміщенні, не заправляти гарячим, не підключати “вилка-вилка”.

Якщо ви плануєте встановлення потужної стаціонарної дизельної станції для підприємства, рекомендуємо замовити розробку повноцінної проєктної документації у фахівців з пожежної безпеки.

Поширені запитання